48-річному Андрію Лемаку, будівельнику за фахом та корінному мешканцю Карпат, не потрібно було пояснювати, що таке війна. Після досвіду на Майдані та служби в Дебальцевому, у лютому 2022 року він без вагань пішов до військкомату і став до лав 24-ї механізованої бригади. Вдома на нього залишилися чекати кохана дружина Люба та троє дітей.
Після важкого поранення у квітні 2022 року звичне життя Андрія та його родини розлетілося на шматки. Танковий обстріл, який розірвав руку та пробив череп, занурив чоловіка у 10-денну кому. Коли він нарешті прийшов до тями у шпиталі, то не пам’ятав нічого, окрім химерних видінь, де бачив себе згори – із понівеченим тілом та чорною рукою. Попереду на родину чекав довгий і виснажливий шлях: евакуація, нескінченні крапельниці, уколи та операції. Андрій пройшов вже кілька реабілітацій, і кожен новий етап – це запекла боротьба за відновлення елементарних фізичних функцій та повернення до ролі батька й чоловіка.
«Я не міг зрозуміти, що зі мною сталося, це просто сон чи що», – згадує Андрій свій стан після виходу з коми.
Подібну реальність сьогодні переживають тисячі українських ветеранів, які отримали надважкі мінно-вибухові поранення та повну або часткову втрату зору. Без системної, тривалої та багатоетапної реабілітації такі поранення прирікають людей на постійний біль, втрату працездатності та глибокі психологічні кризи, залишаючи родини сам на сам із наслідками війни.
Шлях назад – до себе і до життя
Андрій не одразу знайшов у собі сили вийти з чотирьох стін. Після важкої травми, коли вся передня частина черепа була роздроблена і замінена металевою пластиною, а рука через вирвану кістку майже не функціонувала – він опинився у повній ізоляції. Лише коли волонтери знайшли контакти родини й запропонували допомогу, дружина Люба без вагань погодилася. Так Андрій уперше потрапив на програму Точка дотику (Touch Point). І цей крок змінив усе.
Реабілітація починається з найпростішого – щоденного, терплячого повторення базових навичок. Через пошкодження мозку Андрій бореться із втратою короткочасної пам’яті. Вдома постійні нагадування викликали лише дратівливість і нервову напругу у подружжя. Програма ж перетворила цей виснажливий процес на чітку систему: крок за кроком, тренери допомагають адаптуватися до фізичних обмежень.
Упродовж тижнів інтенсивних занять Андрій вчився орієнтуватися в просторі за допомогою однієї дієвої руки, тростини та тактильних відчуттів. Те, що раніше здавалося непотрібним у вирі буденних клопотів та заробітків, тепер стало питанням виживання. Фахівці допомогли йому розірвати коло самотності, знайти нові стимули та навчили головному – самостійно рухатися в тому світі, куди його поставила доля.
Він уперше дізнався, що темрява навколо – це не тимчасовий сон, який мине, а нова реальність, у якій можна і треба жити. Тренери проєкту відкрили для чоловіка інструменти інклюзії, які повертають ветерану автономію, попри важку контузію та понівечене тіло.
«Поки не втратиш зір, ти цим не цікавишся. Але Бог зберіг мені життя, у мене є діти — треба шукати нові інтереси і жити далі», — говорить Андрій.
Не менш важливою стала спільнота. Зміна домашньої обстановки та оточення побратимів із подібними пораненнями повернули Андрію емоційну рівновагу: тут він зміг і посумувати, і щиро побалакати чи пожартувати, коли є настрій. Обмін досвідом та новими враженнями повернув йому віру в те, що він не залишився сам на сам зі своєю бідою.
Програма важлива не лише для ветеранів, а й для їхніх близьких. Для Люби, на чиїх плечах тримається вся велика родина, побут і робота в селі, ці тижні реабілітації стали єдиною віддушиною — часом, коли вона може видихнути, відпочити від виснажливої щоденної рутини та відновити власні сили поруч із чоловіком.
Життя після реабілітації: Нова точка опори Андрія
Сьогодні Андрій знову став надійною опорою для своєї родини та односельців. Чоловік, який через важку травму назавжди втратив зір, більше не замкнений у просторі власних спогадів. Завдяки системній роботі фахівців проєкту він повернув собі контроль над життям.
Програма Точка дотику допомогла ветерану подолати найважчий бар’єр — адаптувати побут та мислення до повної темряви. Інструктори проєкту навчили Андрія впевнено пересуватися за допомогою білої тростини, орієнтуватися на ґрунтових дорогах рідного села за тактильними відчуттями землі та трави, а також безпечно перетинати місцевий місток. Окрім відновлення мобільності, фахівці провели комплексну роботу з Любою, навчивши її правильної психологічної підтримки та інклюзивного догляду, що повернуло в їхній дім взаєморозуміння.
«Для мене немає нічого складного, бо я бачу. Але він… Він може все. Він такий упертий», – каже Люба, дивлячись, як чоловік самостійно ходить до магазину чи до сусіда.
Втрата зору та проблеми з короткочасною пам’яттю після коми не зламали сильний характер ветерана. Більше того, його дім став терапевтичним хабом для всього села: чинні військові під час ротацій приходять до Андрія за порадою. Людина, яка пройшла через пекло війни та кілька кіл реабілітації, сьогодні сама заспокоює побратимів, розповідає анекдоти та вселяє віру в те, що «все обов’язково буде добре».
Історія Андрія – це нагадування про те, що повернення ветеранів до повноцінного життя, наш спільний обов’язок перед тими, хто захищав свободу. Кожна успішна реабілітація сьогодні — це не просто медична допомога, а відновлення людської гідності та внесок у стійкість нації, яка продовжує боротьбу. Підтримка інклюзивних програм сьогодні визначає, яким буде майбутнє всього вільного світу завтра.
Сотні українських військових із важкими ураженнями зору та контузіями все ще чекають на свій шанс вийти з ізоляції. Проєкт Точка дотику працює виключно завдяки вашій підтримці. Кожен ваш внесок – це не просто донат, це повернення гідності, самостійності та майбутнього тим, хто віддав за нас свій зір і здоров’я.
Підтримати проєкт Touch Point можна вже зараз:
- через пряму пожертву на платформі Альянсу громадського здоров’я:
https://donate.aph.org.ua/en/ (всі актуальні кампанії) - через міжнародну платформу GlobalGiving (Touch Point);
- через альтернативні цифрові платіжні інструменти на платформі Endaoment (Touch Point);
- а також через інші фандрайзингові інструменти, що використовуються в межах кампанії.
Кожен внесок – це можливість для людей, які постраждали від війни, повернути незалежність, гідність і контроль над власним життям, а також інвестиція у сталі рішення у сфері громадського здоров’я в Україні.
Про програму Touch Point
Проєкт Touch Point — Adaptation for Veterans Who Lost Their Sight створений для того, щоб ветерани з втратою зору не залишалися наодинці зі своєю травмою.
Програма включає:
- навчання самостійному пересуванню і орієнтації;
- розвиток цифрової грамотності та роботу з асистивними технологіями;
- фізичну реабілітацію;
- психологічне консультування;
- подальший супровід після повернення до громади.
Програма розроблена у партнерстві з ВООЗ, Blind Veterans (UK), Міністерством освіти і науки України, Міністерством у справах ветеранів України, комунальним закладом Львівської обласної ради “Навчально-реабілітаційний центр “Левеня”, ГО “Сучасний погляд” та іншими українськими громадськими організаціями.
