Коли Олександр Іщенко жартує про свій очний протез і порівнює себе з героєм фільму «Хатіко», важко уявити, через що йому довелося пройти. Ще кілька років тому він працював у Польщі, будував плани на майбутнє і жив звичайним життям разом із дружиною Розалією. Після початку повномасштабної війни чоловік долучився до територіальної оборони, а згодом вирушив на фронт.

У вересні 2022 року під час Харківського контрнаступу він отримав важке поранення, яке назавжди змінило його життя. Попереду були реанімація, численні операції та місяці лікування. Але найскладніше чекало після лікарні.

«Медицина врятувала життя. А як жити далі — довелося вчитися»

Після поранення Олександр тривалий час перебував між лікарнями Харкова, Києва та Одеси. Лікарі боролися за його життя та намагалися відновити обличчя після важких травм. Поруч увесь цей час була його дружина Розалія. Спочатку вона доглядала чоловіка в реанімації, потім допомагала під час тривалого лікування. У перші тижні він не міг самостійно їсти, рухатися чи доглядати за собою.

Коли лікарі повідомили, що повернути зір неможливо, родина опинилася перед новою реальністю. Після місяців боротьби за життя постало інше питання: як жити далі? Як самостійно пересуватися? Як користуватися телефоном? Як вийти з дому без страху? Як повернутися до звичайного життя після травми? Відповідей на ці запитання в лікарні не було. Саме тоді Олександр і Розалія дізналися про проєкт Touch Point.

Перший крок назад у світ

На момент першої реабілітації Олександр уже знав, що його життя змінилося назавжди. Але ще не знав, що навіть після втрати зору можна залишатися самостійним.

У межах проєкту він почав опановувати навички орієнтування та мобільності, користування комп’ютером і телефоном, навчався безпечніше пересуватися з білою тростиною та знову довіряти власним можливостям. Особливо цінним для нього став індивідуальний підхід.

Через наслідки поранення чоловік мав проблеми не лише із зором, а й із координацією рухів. Тому навчання будували з урахуванням його потреб, а фахівці допомагали знаходити рішення для реальних життєвих ситуацій. Одним із таких моментів став візит тренера з орієнтування до села, де живе родина. Разом вони шукали безпечні маршрути, визначали орієнтири та відпрацьовували повсякденні сценарії, з якими Олександр стикається щодня.

З часом він почав самостійно виходити з дому та впевненіше почуватися у знайомому просторі. Для людини, яка ще недавно місяцями не могла пересуватися без сторонньої допомоги, це стало важливою перемогою.

Реабілітація, яка допомагає не лише ветерану

У програмі Touch Point беруть участь і члени родини. Для Олександра це має особливе значення, адже весь шлях від поранення до сьогодні вони проходять разом із дружиною. Розалія не лише доглядала чоловіка під час лікування, а також вчилася разом із ним адаптуватися до нових обставин: як правильно супроводжувати людину з порушенням зору; як підтримувати, не позбавляючи самостійності; як справлятися зі стресом і втомою, які часто залишаються непомітними для оточення. Саме тому реабілітація стала підтримкою для всієї родини.

Олександр переконаний, що війна змінює життя не лише поранених військових, а й їхніх близьких. І допомога потрібна кожному, хто проходить цей шлях поруч.

Бути частиною суспільства

Після травми Олександр помітив, що багато людей із важкими пораненнями поступово зникають із суспільного життя: хтось соромиться змін у зовнішності, хтось боїться реакції оточення, а хтось просто не знає, як жити далі. Він добре розуміє ці почуття, адже сам переживав схожі емоції. Саме тому одним із найважливіших результатів участі в проєкті стало повернення впевненості виходити до людей.

Сьогодні Олександр знову виходить із дому, гуляє селом разом із дружиною та дедалі впевненіше почувається у знайомому просторі. Те, що після поранення здавалося неможливим, поступово стало частиною повсякденного життя.

Його історія нагадує: втрата зору змінює життя, але не ставить на ньому крапку. Після завершення лікування людина потребує не менше підтримки, ніж у лікарняній палаті. Адже повернення до повсякденного життя починається з простих речей — вийти на вулицю, самостійно знайти дорогу, знову відчути впевненість у власних силах.

Саме тому такою важливою є комплексна реабілітація. Завдяки проєкту Touch Point ветерани та їхні родини отримують не лише практичні навички, а й можливість повернути собі незалежність, відновити зв’язок із суспільством і повірити, що майбутнє існує навіть після найважчих втрат.

Про програму Touch Point

Проєкт Touch Point — Adaptation for Veterans Who Lost Their Sight створений для того, щоб незрячі ветерани не залишалися наодинці зі своєю травмою.

Програма включає:

• навчання самостійному пересуванню і орієнтації;
• розвиток цифрової грамотності та роботу з асистивними технологіями;
• фізичну реабілітацію;
• психологічне консультування;
• подальший супровід після повернення до громади.

Програма розроблена у партнерстві з ВООЗ, Blind Veterans (UK), ГО “Сучасний погляд”” та іншими українськими громадськими організаціями, Міністерством у справах ветеранів та Міністерством освіти і науки України.

Наразі 56 ветеранів уже успішно завершили курс.

Як підтримати проєкт Touch Point

Ви можете підтримати програму вже зараз:

• через пряму пожертву на платформі Альянсу громадського здоров’я:
  https://donate.aph.org.ua/en/ 
• у будь-якій зручній валюті через GlobalGiving
• через альтернативні цифрові платіжні інструменти на платформі  Endaoment (Touch Point);
• а також через інші фандрайзингові інструменти, що використовуються в межах кампанії.

Проєкт Touch Point допомагає людям, які втратили зір через війну, не залишатися сам на сам зі своїми труднощами та повернути впевненість у власних силах. Адже після найважчих випробувань людині потрібна не лише медична допомога, а й можливість знову бути незалежною, активною та відчувати себе частиною суспільства. Бо життя триває — і кожен заслуговує на шанс знайти в ньому нову опору.

Термін дії Директиви ЄС про тимчасовий захист закінчується 4 березня 2027 року. Подальший розвиток подій залежатиме від рішень, які інституції ЄС та держави-члени ухвалять або не ухвалять у найближчі місяці. Ми закликаємо їх діяти вже зараз, поки ще є час для планування, координації та захисту тих, хто цього найбільше потребує.

Люди, які живуть з ВІЛ, туберкульозом, гепатитом, залежностями та іншими хронічними захворюваннями, не можуть дозволити собі перерву в лікуванні. Переривання антиретровірусної терапії спричиняє рецидив вірусної інфекції та резистентність до ліків. Припинення лікування агоністами опіоїдів призводить до абстиненції, передозування та збільшення ризику передачі ВІЛ. Ми бачили, що відбувається, коли ці види лікування припиняються без попередження. Це не повинно статися в ЄС.

Ми закликаємо інституції ЄС та держави-члени надати українським біженцям та їхнім громадам чіткий план: гарантовану безперервність лікування хронічних та інфекційних захворювань, обов’язкові мінімальні стандарти охорони здоров’я у всіх державах-членах, шляхи доступу до національних систем медичного страхування для біженців, які перебувають у країні тривалий час, стабільне фінансування громадських організацій та офіційну транскордонну координацію у сфері охорони здоров’я з Україною.

Українські біженці, їхні сім’ї та організації, що їх підтримують, заслуговують на чіткість і передбачуваність, а не на життя в невизначеності. Вони мають знати, що їхнє лікування триватиме, що системи, які про них піклуються, не зникнуть за одну ніч, і що зобов’язання Європи щодо їхнього здоров’я ніколи не було тимчасовим!

Приєднуйтесь до кампанії. Підпишіть спільну заяву. Поширюйте інформацію.

#HealthBeyondMarch2027

Організаційний комітет кампанії #HealthBeyondMarch2027:

Даніель Кашніцький, Cermes3 — Центр досліджень у галузі медицини, науки, здоров’я та суспільства, Франція
Ганна Довбах, Євразійська асоціація зменшення шкоди (EHRA), Литва
Інна Гаврилова, Альянс громадського здоров’я, Україна

Тетяна Дешко: «криміналізація, малі обсяги діяльності та нестача фінансування залишаються ключовими викликами для програм зменшення шкоди в СЄЦА. Але є і важливі досягнення.»

У Єревані 19–20 травня відбулася регіональна зустріч, присвячена відповіді на ВІЛ, програмам зменшення шкоди, правам людини та формуванню сталої політики в країнах Східної Європи та Центральної Азії (СЄЦА). Захід був організований Міжнародним товариством боротьби зі СНІДом (IAS), Médecins du Monde, ГО Real World, Real People та глобальною мережею TBpeople.

У зустрічі взяли участь представники міжнародних організацій, державних структур, громадянського суспільства та сфери охорони здоров’я з Вірменії, України, Молдови, Франції та Грузії.

Під час заходу Тетяна Дешко, директорка міжнародних програм Альянсу громадського здоров’я, презентувала досвід роботи в рамках регіонального партнерства #iSoS у виступі на тему «Зменшення шкоди в регіоні СЄЦА: Тренди наркоспоживання, відповідь та результати», присвяченому сучасним тенденціям вживання наркотиків, доступу до послуг та ключовим викликам для програм зменшення шкоди у регіоні.

У своїй презентації вона наголосила, що Східна Європа та Центральна Азія залишається одним із регіонів із найвищими показниками поширення ВІЛ серед людей, які вживають наркотики ін’єкційно. За оцінками, у регіоні проживає близько 1,68 млн людей, які вживають наркотики ін’єкційно, а 43% нових випадків ВІЛ у 2022 році були пов’язані саме з ін’єкційним вживанням наркотиків. Крім того, значний внесок ін’єкційного вживання наркотиків спостерігається у поширенні гепатиту С.

Окрему увагу було приділено недостатньому охопленню програмами зменшення шкоди та замісною підтримувальною терапією. У більшості країн регіону доступ до стерильних шприців та опіоїдної замісної терапії залишається нижчим за рекомендовані міжнародні стандарти. Водночас системи зменшення шкоди продовжують критично залежати від зовнішнього фінансування, що створює серйозні ризики для стабільності послуг.

Тетяна Дешко також звернула увагу на негативний вплив криміналізації людей, які вживають наркотики, та репресивного законодавства щодо громадських організацій і спільнот. За її словами, саме криміналізація, стигма та обмеження діяльності громадянського суспільства часто стають бар’єрами для доступу людей до життєво необхідних сервісів.

Серед позитивних тенденцій були відзначені впровадження нових форм ЗПТ, довгодіючого бупренорфіну, в Україні та Киргизстані. Також йшлося про розвиток підходів до лікування залежності від психостимуляторів та результати пілотного дослідження в Україні щодо використання метилфенідату для людей із РДУГ та розладами, пов’язаними із вживанням стимуляторів; це дослідження продемонструвало суттєве зниження рівня проблемного вживання стимуляторів та потягу до них. Під час зустрічі учасники також обговорили доступ до налоксону, порушення прав людей, які вживають наркотики, подолання стигми та дискримінації, а також важливість сталого фінансування відповіді на ВІЛ у країнах регіону.

Учасники відзначили важливість практичної роботи з наркополітики, яку проводить в СЄЦА регіональна комісія з наркополітики під головуванням Олександра Кваснєвського, включаючи реформування законодавства в Киргизстані, відстоювання програм ЗПТ в Казахстані, роботу над стратегіями наркополітики в Молдові і Україні, а також відповідну діяльність в Європарламенті.

Захід у Єревані став ще однією платформою для обміну досвідом, посилення регіональної співпраці та пошуку рішень, заснованих на правах людини, доказових підходах і потребах спільнот.

19–20 травня в Осло (Норвегія) відбувся дводенний міжнародний семінар, присвячений розвитку підходу «рівний-рівному» у відповіді на туберкульоз. Захід об’єднав близько 60 учасників із 14 країн Європейського регіону ВООЗ — представників громадських організацій, системи охорони здоров’я, національних програм із боротьби з туберкульозом та експертної спільноти.

Україну на заході представляли експертки Альянсу громадського здоров’я, а також делегація Центру громадського здоров’я України. Окрема увага під час зустрічі була приділена обміну практичним досвідом між країнами та ролі громад у забезпеченні доступу до підтримки й медичних послуг.

Під час другого дня семінару українські експертки Марія Малахова, Інна Гаврилова та Євгенія Гелюх представили досвід Альянсу громадського здоров’я у розвитку трансграничної підтримки, впровадженні цифрових інновацій та сучасних підходів до фінансування програм протидії туберкульозу в умовах повномасштабної війни.

Учасники також ознайомилися з цифровим асистентом TWIIN як прикладом сучасної peer-to-peer підтримки, платформою онлайн-консультування психологів і лікарів, системою управління даними на базі DHIS2 та проєктом HelpNow як прикладом транскордонної співпраці та підтримки українців за кордоном.

Крім того, Євгенія Гелюх поділилася досвідом peer-support підходу у співпраці з ромською організацією «Чіріклі» у межах активного виявлення туберкульозу серед ромського населення. Ефективність цього підходу забезпечується саме фокусом на спільноту: ромські медіатори працюють із представниками своєї громади, допомагаючи долати бар’єри, підвищувати рівень довіри та покращувати доступ до тестування й медичних послуг.

Окрема сесія за участю представників міністерств охорони здоров’я та національних туберкульозних програм була присвячена обговоренню практичних кроків щодо інтеграції peer-support підходів у державну політику та системи охорони здоров’я.

Семінар став ще одним прикладом того, як український досвід у сфері громадського здоров’я, цифрових рішень та підтримки вразливих груп сьогодні використовується не лише всередині країни, а й стає корисним для інших держав регіону.

Захід організували LHL Internasjonal у партнерстві з TB Europe Coalition та Latvijas Tuberkulozes apkarošanas biedrība.

До повномасштабної війни Олександр Жильченко працював шахтарем у Жовтих Водах на Дніпропетровщині. Після виходу на пенсію він планував нарешті більше часу приділяти собі та родині: подорожувати Україною, відпочивати, здійснювати відкладені мрії. Та в лютому 2022 року ці плани перекреслила війна.

47-річний чоловік добровільно вступив до 121-ї бригади територіальної оборони. У жовтні того ж року під час виконання бойового завдання поблизу Кривого Рогу він отримав важке поранення, яке назавжди змінило його життя.

Коли здається, що майбутнього більше немає

Після евакуації Олександр кілька місяців провів у лікарнях Києва та Кропивницького. Саме там він дізнався, що повністю втратив зір. Разом із фізичним болем прийшло відчуття розгубленості. Родина шукала відповіді на питання, як жити далі, але практично не отримувала інформації про можливості реабілітації чи адаптації.

Лікарі рятували життя, однак після завершення лікування сім’я залишилася сам на сам із новою реальністю.

«Після поранення я не розумів, як житиму далі. Майже не виходив із дому, не міг сам користуватися телефоном і не вірив, що колись знову стану самостійним. Тоді мені здавалося, що все моє життя звузилося до чотирьох стін. Найважче було навіть не втратити зір, а повірити, що після цього життя не закінчується», — пригадує Олександр.

Крок за кроком до самостійності

Переломним моментом стала участь у проєкті Touch Point. На першу реабілітацію Олександр їхав із великими сумнівами. Дорога після тривалого лікування була виснажливою, а будь-які зміни викликали тривогу. Але вже під час курсу він побачив, що життя після втрати зору може бути активним і наповненим.

Фахівці проєкту навчили його користуватися білою тростиною, працювати зі смартфоном, орієнтуватися в просторі та виконувати щоденні справи самостійно. Те, що раніше здавалося неможливим, поступово ставало частиною нового життя.

За словами дружини Тетяни, після першого курсу додому повернулася зовсім інша людина. Олександр став упевненішим, почав більше довіряти власним силам і робити те, чого раніше боявся. Сьогодні він уже самостійно виходить на прогулянки неподалік дому, користується телефоном, спілкується в соціальних мережах, слухає новини та музику. Для багатьох це звичайні речі, але після втрати зору саме вони повертають відчуття свободи.

Не залишитися наодинці

Олександр переконаний, що не менш важливою за практичні навички стала можливість зустріти інших ветеранів, які пережили подібний досвід. Спілкування з людьми, які також втратили зір через війну, допомогло відчути, що він не сам. Учасники підтримують одне одного, діляться труднощами та успіхами, разом шукають відповіді на складні питання нового життя.

Для родин така підтримка теж має величезне значення. Тетяна зізнається, що після поранення чоловіка їй довелося вчитися всьому заново — як правильно супроводжувати незрячу людину, як допомагати, не обмежуючи її самостійність, як будувати новий побут. Реабілітація дала знання не лише Олександру, а й усій родині.

Сьогодні вони продовжують проходити програму Touch Point та поступово повертаються до активного життя.

Історія Олександра — це нагадування про те, що після втрати зору життя не закінчується. Але для того, щоб людина змогла знову відчути впевненість у собі, недостатньо лише медичної допомоги. Потрібні фахова реабілітація, підтримка близьких і можливість навчитися жити по-новому. Саме це дає проєкт Touch Point. 

Про програму Touch Point

Проєкт Touch Point — Adaptation for Veterans Who Lost Their Sight створений для того, щоб незрячі ветерани не залишалися наодинці зі своєю травмою.

Програма включає:

• навчання самостійному пересуванню і орієнтації;
• розвиток цифрової грамотності та роботу з асистивними технологіями;
• фізичну реабілітацію;
• психологічне консультування;
• подальший супровід після повернення до громади.

Програма розроблена у партнерстві з ВООЗ, Blind Veterans (UK), ГО “Сучасний погляд”” та іншими українськими громадськими організаціями, Міністерством у справах ветеранів та Міністерством освіти і науки України.

Наразі 56 ветеранів уже успішно завершили курс.

Як підтримати проєкт Touch Point

Ви можете підтримати програму вже зараз:

• через пряму пожертву на платформі Альянсу громадського здоров’я:
  https://donate.aph.org.ua/en/ 
• у будь-якій зручній валюті через GlobalGiving
• через альтернативні цифрові платіжні інструменти на платформі  Endaoment (Touch Point);
• а також через інші фандрайзингові інструменти, що використовуються в межах кампанії.

Завдяки вашій підтримці ветерани та цивільні, які втратили зір через війну, отримують шанс повернути незалежність, знайти нові можливості та знову відчути себе частиною суспільства. Для багатьох із них це не просто реабілітація — це шлях назад до життя.

Після чергової масованої атаки російських дронів на Київ, попри нестабільний інтернет-зв’язок та реальність війни, український голос знову прозвучав на глобальному рівні.

Під час Багатостороннього форуму у межах підготовки до Засідання високого рівня ООН з питань ВІЛ, Тетяна Дешко, міжнародна директорка програм Альянсу Громадського здоровʼя, виступила з потужним меседжем про те, як українські спільноти продовжують забезпечувати безперервність допомоги навіть у найскладніших умовах війни.

Виступаючи з Києва, Тетяна розповіла, як громадські організації в Україні стали основою системи підтримки для тисяч людей у прифронтових та кризових регіонах.

Мобільні клініки, підтримка безперервності лікування, інтеграція послуг з ВІЛ, туберкульозу, ментального здоров’я та зменшення шкоди, цифрові рішення та нові підходи до профілактики — усе це сьогодні не просто інновації. Це інструменти виживання.

«Коли системи руйнуються — спільноти забезпечують безперервність допомоги», — наголосила Тетяна під час виступу.

Вона також нагадала, що Східна Європа та Центральна Азія залишаються єдиним регіоном у світі, де продовжують зростати як нові випадки ВІЛ, так і смертність, пов’язана зі СНІДом. Саме тому підтримка спільнот, доказових підходів та сталих сервісів є критично важливою.

Український досвід сьогодні — це не лише історія стійкості. Це важливий урок для глобальної відповіді на ВІЛ у часи криз, війни та нестабільності.

Повний виступ Тетяни Дешко доступний за посиланням

Запрошуємо на онлайн-дискусію щодо нових рекомендацій ВООЗ з PrEP, тестування на ВІЛ та гепатитів

Регіональне партнерство iSoS запрошує партнерів, координаторів національних програм, імплементаторів, технічних спеціалістів та всіх зацікавлених на інформаційну онлайн-зустріч, присвячену новим рекомендаціям ВООЗ у сфері відповіді на ВІЛ та вірусні гепатити.

Під час зустрічі експерти ВООЗ представлять ключові оновлення щодо:

ін’єкційної PrEP тривалої дії та ленакапавіру

алгоритмів тестування для клієнтів, які використовують LA-PrEP

оновлених рекомендацій ВООЗ щодо профілактики, тестування, лікування та моніторингу гепатитів B і C

Спікери:

▪️ Вʼячеслав Граньков (WHO)

▪️ Стела Бівол (WHO)

Модераторка: Надія Янголь, Альянс громадського здоровʼя 

Також відбудеться Q&A-сесія та обговорення практичних аспектів впровадження рекомендацій у країнах-партнерах.

• 20 травня 2026
• 10:00 CET
• Онлайн

Реєстрація: https://bit.ly/4nyEXEk

Будемо вдячні, якщо ви поширите запрошення серед колег і партнерів, які працюють у сфері ВІЛ, PrEP, тестування на ВІЛ та вірусних гепатитів.

Як проєкт Touch Point допомагає незрячим ветеранам України повертатися до повноцінного життя

Івану було лише 20 років, коли він служив у Збройних силах України і отримав поранення, внаслідок якого втратив зір. Разом із цим він втратив і звичне відчуття життя — знайомий простір, самостійність, впевненість у майбутньому.

Після виписки зі шпиталю Іван і його родина майже півроку не мали жодної інформації про спеціалізовану реабілітацію для незрячих. Здавалося, що вони залишилися сам на сам із новою реальністю. Саме тому програма Touch Point стала для них не просто тренінгом, а першим кроком до повернення самостійності та нормального життя.

Майже рік життя Івана звівся до однієї кімнати. Щоб вийти на вулицю, він чекав, коли хтось із рідних зможе піти разом із ним і допомогти з найпростішими речами. Він слухав аудіокниги, а самостійно майже нічого не міг робити. Навіть користування телефоном здавалося неможливим.

«Я не розумів, як жити далі і як з цим впоратися», — згадує Іван.

Подібну реальність переживають сотні українських ветеранів, які втратили зір через війну. Без спеціалізованої реабілітації сліпота майже завжди означає ізоляцію, втрату роботи, психологічну травму і залежність від інших.

Шлях назад — до себе і до життя

Іван не одразу погодився на реабілітацію. Перші пропозиції долучитися до програм він відхиляв — не вірив, що хтось зможе його чомусь навчити. Лише за рік, за наполяганням родини, він приїхав на програму Touch Point від Альянсу громадського здоров’я.

І цей крок змінив усе.

Реабілітація починається з найпростішого — орієнтації в кімнаті, коридорах, сходах, а згодом переходить до самостійних виходів у місто, поїздок транспортом і повсякденних маршрутів. Саме так індивідуальні історії відновлення складаються у програму, яка працює для десятків людей.

Упродовж чотирьох тижнів Іван навчився орієнтуватися в просторі, користуватися тростиною, самостійно пересуватися містом. Він опанував базові побутові навички — готувати їжу, користуватися кухнею, доглядати за собою без сторонньої допомоги.

Він уперше дізнався, що сучасні цифрові технології можуть бути доступними й для незрячих людей: смартфон, ноутбук, інклюзивні застосунки. Сьогодні він каже, що користується телефоном майже так само, як людина без порушень зору.

«Мені пояснили, що я можу жити нормальним життям. І що більшість обмежень — не в мені, а в тому, що я просто не знав, як діяти», — говорить Іван.

Не менш важливою стала спільнота. У програмі він побачив, що не сам. Люди з подібним досвідом обмінювалися порадами, лайфхаками, підтримували одне одного і повертали віру в себе.

Програма важлива не лише для ветеранів, а й для їхніх близьких — тих, хто поруч щодня і також вчиться підтримувати без шкоди для гідності та самостійності.

Життя після реабілітації

Сьогодні життя Івана майже не відрізняється від життя будь‑якої іншої людини.

Він працює, розвиває власну справу, робить ремонт у своїй майстерні, їздить на риболовлю, користується металошукачем, готує їжу і навіть сам смажить барбекю. Він також допомагає іншим незрячим людям — підтримує тих, хто тільки починає свій шлях після травми.

«Якби мені два роки тому сказали, що я так житиму — я б ніколи не повірив. А тепер це просто моє звичайне життя», — каже він.

Такі програми, як Touch Point, показують, як цільова реабілітація допомагає не лише людині відновитися, а й зміцнює стійкість цілих громад.

Про програму Touch Point

Проєкт Touch Point — Adaptation for Veterans Who Lost Their Sight створений для того, щоб незрячі ветерани не залишалися наодинці зі своєю травмою.

Програма включає:

• навчання самостійному пересуванню і орієнтації;
• розвиток цифрової грамотності та роботу з асистивними технологіями;
• фізичну реабілітацію;
• психологічне консультування;
• подальший супровід після повернення до громади.

Програма розроблена у партнерстві з ВООЗ, Blind Veterans (UK), ГО “Сучасний погляд”” та іншими українськими громадськими організаціями, Міністерством у справах ветеранів та Міністерством освіти і науки України.

Наразі 56 ветеранів уже успішно завершили курс.

Чому підтримка важлива

Кожна людина, яка втратила зір через війну, може знову жити повноцінно — працювати, підтримувати родину, бути активною частиною суспільства. Але без професійної реабілітації цей шлях часто стає неможливим.

Сам Іван говорить просто:

«Це не про жалість. Це про шанс. Якщо допомогти людині — вона може бути корисною для суспільства і жити повним життям».

Як підтримати проєкт Touch Point

Ви можете підтримати програму вже зараз:

• через пряму пожертву на платформі Альянсу громадського здоров’я:
  https://donate.aph.org.ua/en/ 
• у будь‑якій зручній валюті через GlobalGiving
• через альтернативні цифрові платіжні інструменти на платформі  Endaoment (Touch Point);
• а також через інші фандрайзингові інструменти, що використовуються в межах кампанії.

Війна забрала зір у сотень українських ветеранів. Touch Point повертає їм можливість жити самостійно — і цей шлях можливий лише завдяки підтримці. Це реальний шанс повернути людині життя.

Майбутня Стратегія ЄС щодо наркотиків (2026–2030), реформи наркополітики в країнах-кандидатах на вступ до ЄС, а також вплив війни в Україні на психічне здоров’я та вживання психоактивних речовин стали одними з ключових тем обговорення в Європейському парламенті.

6 травня 2026 року Павел Бем — Комісар ECECACD, Національний координатор з наркополітики Чеської Республіки та колишній мер Праги — виступив на засіданні Комітету Європейського парламенту SANT, представивши пріоритети майбутнього розвитку наркополітики в Європі.

У своєму виступі він наголосив на важливості доказових підходів, збалансованого формування політики та більш тісного узгодження наркополітики з цілями громадського здоров’я та стандартами прав людини.

Ключові меседжі дискусії

Збалансований підхід у Стратегії ЄС щодо наркотиків (2026–2030)

Павел Бем підкреслив важливість збереження збалансованого підходу в майбутній Стратегії ЄС щодо наркотиків, де питання громадського здоров’я, профілактики, лікування та зменшення шкоди мають розглядатися нарівні із заходами безпеки та правоохоронною політикою. Він також наголосив на необхідності створення окремого фінансового механізму для підтримки послуг громадського здоров’я в Європі та країнах-кандидатах на вступ до ЄС.

Євроінтеграція та узгодження політик

Павло Бем відзначив процес вступу до ЄС як важливу можливість для підтримки реформ у країнах-кандидатах та посилення орієнтованих на здоров’я, доказових і заснованих на правах людини підходів до наркополітики. Він також зазначив, що Європейський парламент та Європейська комісія мають розглянути можливість перегляду переговорних рамок, аби компоненти громадського здоров’я у сфері наркополітики були належним чином відображені у вимогах до країн-кандидатів.

Війна в Україні: виклики для психічного здоров’я та вживання психоактивних речовин

Під час дискусії також обговорювався зростаючий вплив воєнної травми на психічне здоров’я та вживання психоактивних речовин в Україні. Учасники наголосили на необхідності довгострокової підтримки, зміцнення стійких систем охорони здоров’я та впровадження інноваційних підходів, зокрема психоделічно-асистованої терапії.

Під час зустрічі Павел Бем також представив позиційний документ ECECACD «Вступ до ЄС: парадигмальні зміни у напрямку наркополітики, заснованої на підходах громадського здоров’я». У документі аналізується, як процес розширення ЄС може підтримати перехід до доказової, збалансованої та орієнтованої на права людини наркополітики у країнах Східної та Центральної Європи і Центральної Азії, а також визначаються прогалини у чинних практиках вступу та формулюються рекомендації для інституцій ЄС і країн-кандидатів.

Окрема подяка депутату Європейського парламенту Вітенісу Андрюкайтісу за лідерство та ініціативу в організації цієї дискусії з боку Європейського парламенту, а також Олені Кучерук та ECECACD — за відмінну координацію з боку Комісії.

Переглянути відеозапис виступу та дискусії з членами Європейського парламенту:
https://youtu.be/7pkii8hPtwU

У березні Руслан і Наталія Коцарь відзначили 25 років подружнього життя. За ці роки вони навчилися долати труднощі разом. Але випробування, яке принесла війна, змінило їхнє життя назавжди.

Руслан присвятив військовій службі 24 роки. Після початку повномасштабного вторгнення продовжив захищати Україну у складі 59-ї окремої мотопіхотної бригади. У квітні 2022 року він отримав перше важке поранення, пройшов лікування та повернувся до війська. Через рік, 2 квітня 2023-го, під Авдіївкою стався вибух, після якого життя родини довелося починати заново.

«Перший шок був: я не бачу. І що тепер?»

Внаслідок поранення Руслан повністю втратив зір. Окрім цього, він отримав численні травми голови, грудної клітки та кінцівок, а також частково втратив слух. Пів року чоловік провів у лікарнях. Лікарі рятували його життя, проводили складні операції та допомагали відновитися після травм.

«Коли мене виписали, здавалося, що попереду лише невідомість. Я не розумів, як тепер жити без зору», — згадує Руслан.

Увесь цей час поруч була дружина Наталія. Вона звільнилася з роботи, щоб доглядати за чоловіком.

«Пів року лікарня була нашим домом. Я стала для Руслана очима, руками, підтримкою. Ми разом вчилися жити в новій реальності», — розповідає вона.

Коли лікування закінчується, починаються нові виклики

Після виписки родина повернулася додому. Саме тоді вони зрозуміли, що найскладніше лише починається. Руслан не міг самостійно пересуватися, користуватися телефоном чи виконувати звичні побутові справи. Для будь-якої дії йому була потрібна допомога дружини.

«Я лише ходив, тримаючись за Наталю за руку. Самостійно майже не рухався. Не знав навіть, де взяти білу тростину і як нею користуватися», — каже він.

Про програму реабілітації для людей, які втратили зір через війну, родина дізналася від команди проєкту Touch Point. 

Саме тут Руслан уперше почав отримувати навички, необхідні для самостійного життя. Він навчився користуватися білою тростиною, орієнтуватися в просторі, працювати зі смартфоном та комп’ютером за допомогою спеціальних програм доступності, виконувати повсякденні справи без сторонньої допомоги.

«Здавалося б, прості речі — налити воду, розігріти їжу, знайти потрібний одяг. Але коли ти втрачаєш зір у дорослому віці, усе це потрібно вчитися робити заново», — говорить Руслан.

Для кожного учасника програми фахівці формують індивідуальний план занять. У випадку Руслана це було особливо важливо, адже крім втрати зору він мав наслідки інших важких поранень.

«Мені подобається, що тут враховують стан кожної людини. Якщо якусь вправу складно виконати через інші травми, її адаптують або замінюють. Це дає можливість рухатися вперед у власному темпі», — каже він.

Підтримка потрібна не лише ветеранам

Окремою частиною програми стала робота з родичами. Під час занять Наталія разом з іншими учасницями вчилася супроводжувати людину з порушенням зору та краще розуміти її щоденні труднощі. Одне з найсильніших вражень залишила вправа, під час якої учасникам зав’язували очі та пропонували виконати звичайні повсякденні дії.

«Коли ти не бачиш навіть кілька хвилин, починаєш інакше сприймати те, через що проходить людина щодня. Після цього з’являється більше розуміння, терпіння та співчуття», — говорить Наталія.

Для неї реабілітація стала також можливістю трохи відновитися після місяців напруги та виснаження.

«Тут ми зустріли людей зі схожими історіями. Зрозуміли, що не самі. Це дуже важливо».

Повернення до самостійності

Після першого курсу реабілітації в житті родини з’явилися зміни, які ще кілька місяців тому здавалися недосяжними. До того часу Наталія практично не залишала чоловіка самого — після втрати зору він повністю залежав від її допомоги в побуті. Одного дня їй потрібно було поїхати до Одеси у справах. Перед від’їздом вона лише показала, де лежать продукти та необхідні речі, і пояснила, як користуватися побутовою технікою. Решту Руслан вирішив зробити сам.

Того дня він уперше залишився вдома без сторонньої допомоги. Самостійно знайшов усе необхідне, розігрів їжу та впорався з повсякденними справами. Цей досвід став для нього важливим доказом того, що втрата зору не означає втрату незалежності. Навички, отримані під час реабілітації в межах проєкту Touch Point допомогли зробити перший крок від постійної залежності до самостійного життя.

Сьогодні Руслан продовжує навчатися та адаптуватися до життя без зору. Але найголовніше — він більше не почувається ізольованим.

«Завдяки цій програмі я зрозумів, що життя не закінчується разом із втратою зору. Я можу виходити з дому, спілкуватися, вчитися новому і бути частиною суспільства».

Історія Руслана та Наталії — одна з багатьох історій українських ветеранів і їхніх родин, чиє життя змінила війна. Після втрати зору людині потрібне не лише лікування. Потрібна підтримка, яка допоможе повернути впевненість, самостійність і відчуття власної гідності. 

Про програму Touch Point

Проєкт Touch Point — Adaptation for Veterans Who Lost Their Sight створений для того, щоб незрячі ветерани не залишалися наодинці зі своєю травмою.

Програма включає:

• навчання самостійному пересуванню і орієнтації;
• розвиток цифрової грамотності та роботу з асистивними технологіями;
• фізичну реабілітацію;
• психологічне консультування;
• подальший супровід після повернення до громади.

Програма розроблена у партнерстві з ВООЗ, Blind Veterans (UK), ГО “Сучасний погляд”” та іншими українськими громадськими організаціями, Міністерством у справах ветеранів та Міністерством освіти і науки України.

Наразі 56 ветеранів уже успішно завершили курс.

Як підтримати проєкт Touch Point

Ви можете підтримати програму вже зараз:

• через пряму пожертву на платформі Альянсу громадського здоров’я:
  https://donate.aph.org.ua/en/ 
• у будь-якій зручній валюті через GlobalGiving
• через альтернативні цифрові платіжні інструменти на платформі  Endaoment (Touch Point);
• а також через інші фандрайзингові інструменти, що використовуються в межах кампанії.

Проєкт Touch Point допомагає людям, які втратили зір через війну, не залишатися сам на сам зі своїми труднощами та знаходити нові можливості для життя. Бо навіть після найважчих випробувань життя триває.