Як війна надихає жінок реалізовуватися у гуманітарній сфері
Напередодні 8 Березня – Дня боротьби за права жінок – ми хочемо підтримати українських жінок, які під час цієї руйнівної війни почали впроваджувати зміни в Україні та стали її міцним тилом.
Успішні жінки завжди надихають: вони впевнені в собі, сильні та незалежні. Щодня ми бачимо їх навколо нас, таких тендітних і неповторних, тих, які зараз творять новітню історію. Провівши опитування серед партнерських НУО, які працюють з Альянсом у гуманітарній сфері, ми побачили, що ця сфера має дійсно жіноче обличчя: 72% працівників таких організацій – це жінки і тільки 28% – чоловіки. І сьогодні, ми хочемо познайомити вас з маленькою частинкою цих надзвичайних українок, які працюють в гуманітарній сфері з великим натхненням і любов’ю, поєднуючи кар’єру та власне життя.
Анастасія Дьячковська, координаторка проєктів ГО «Альтернатива», Одеський регіон.
Я зацікавилася гуманітарною сферою, коли у 2018 році почала волонтерити у громадській організації. На той час я здобувала вищу освіту, але для себе зрозуміла, що мені до душі – соціальна робота. І я поступово почала включатися в діяльність: у 2022 році мене залучили у гуманітарний проєкт, а в 2023 довірили важливу місію – я стала координатором проекту та регіональним фасилітатором ініціативних груп, які працювали в Одеському регіоні.
Під час роботи фасилітатором я познайомилася з багатьма волонтерами і разом ми створили ініціативну групу «Багатодітні матусі». Це досить яскравий приклад гуртування внутрішньо-переміщених осіб з багатьох регіонів України. Розуміючи те, що в Одесі багатодітним жінкам дуже складно знайти роботу, вони згуртувалися і створили дитячий центр, де можуть перебувати їхні діти у робочий час. Наразі там знаходиться близько 50 діток різного віку. Для багатьох жінок-ВПО це вихід зі складної ситуації, бо тепер вони мають змогу працювати і забезпечувати першочергові потреби. У центрі проводяться освітні заходи, майстер-класи,заняття з підготовки до школи – і все це забезпечується власними силами цих жінок.
На жаль, в Одеському регіоні продовжуються активні бойові дії, ситуація з обстрілами є досить нестабільною, більшість чоловіків або пішли на фронт, або змінили місце проживання через активну мобілізацію. Тому в часи війни, жінки почали брати на себе чоловічі обов’язки, виконувати чоловічу роботу. Наприклад, в нашій організації «Альтернатива» зараз працює тільки один чоловік, всі інші співробітники – це жінки. І ми, жінки, в тому числі займаємося і важкою фізичною працею, такою як, наприклад, роздача продуктових наборів. Але ми це робимо із задоволенням, бо розуміємо, що для Одещини гуманітарна діяльність є надзвичайно необхідною, тому що у 2024 році дуже скоротилося фінансування і грошей не вистачає на забезпечення першочергових потреб мешканців регіону. Зараз у нас з керівником організації є ідея, яку хочемо реалізувати – це відкриття кухні для людей, які не мають коштів на харчування чи не мають змоги готувати їжу.
Щодо мене особисто, я дуже надихаюся допомагаючи людям. Коли я бачу людей, які до нас приходять за гуманітарною допомогою, за продуктовими наборами зі своїми сім’ями, маленькими дітьми – які вони вдячні і на скільки їм це потрібно – я розумію, що ми робимо дуже важливу роботу. Подивившись у їхні щасливі очі розумієш, що ти у правильному місці і повинен займатися тим, чим ти займаєшся!
Вікторія Бобринок, директорка шелтеру “Безпечне місце”, м. Львів
З початком війни я, як і багато українців, вимушена була покинути домівку через окупацію мого міста та набула статус переселенки. Я особисто на собі відчула всі негаразди, всю біль, яку переживають переселенці: починаючи від психологічного травмування та закінчуючи роздумами, де далі жити та чим годувати дітей. Коли ми з дітьми приїхали до Львова, на вокзалі нам запропонували тимчасово поселитися у приміщенні школи, де потрібно було спати на карематах у спортзалі. Мені, як самодостатній людині, це було дуже важко прийняти, бо я переживала за своє психологічне здоров’я та здоров’я дітей. Я знайшла для нас житло, але в голові засіла думка, як нам (переселенцям) зараз важко, ми викинуті із життя і потрібно щось терміново робити, щоб допомагати. До війни, у своїй громаді, я очолювала декілька ОСББ, працювала директоркою школи і була депутаткою місцевої ради – у мене активна життєва позиція. Саме ці організаторські здібності і запал допомогли мені на новому місці: спершу я створила спільноту «Токмак у Львові», а згодом, коли ми з Альянсом знайшли один одного, очолила шелтер «Безпечне місце».
На той час гострою була необхідність створити прихисток з відповідними умовами для ВПО. І у найкоротші терміни, у центрі Львова, було відкрито шелтер з нормальними меблями, ортопедичними матрацами, білосніжною постільною білизною і купою вбиралень. Ми створили не лише комфортні умови для перебування людей у прихистку, а й забезпечили широким спектром дуже важливих послуг, таких як: психологічна та юридична підтримка, допомога соціального працівника у пошуках житла, інформаційні та просвітницькі заходи і майстер-класи задля швидшої соціалізації і інтеграції ВПО у нове життя.
За час діяльності шелтеру ми започаткували дитячий табір «Безпечне місце», який орієнтований на діточок з прифронтової зони. Також у нас функціонує Хаб соціальної допомоги і табір майбутніх професій з ІТ-напрямку. Зараз я маю ще одну ідею, яку планую реалізувати – започаткувати школу професій медичної сфери. Це дуже важливий напрямок і я хочу, щоб наші діти мали змогу пройти не лише навчання, а й ближче познайомилися з професією відвідуючи різноманітні зустрічі та екскурсії у медичних закладах.
Колектив нашого шелтеру складається на 100% з жінок-ВПО і, на жаль, в усіх нас власне житло знаходиться в окупації. І як би важко нам не було, виконуючи і чоловічу і жіночу роботу, ми знаємо, що тут ми на своєму місці, це наше покликання. Коли тобі подобається те, чим ти займаєшся, починаєш ініціювати зміни, «запалюєшся» ідеями, весь час намагаєшся щось покращувати, і чим більше робиш тим більше маєш ресурсу зробити ще. Найкращою подякою для мене є оті усмішки від людей, коли вони вже облаштувалися і пишуть тобі «дякую, що ви дали нам друге життя». Це дуже надихає і надає сил!
Катерина Горбик, волонтерка, координаторка гуманітарних проєктів “Пліч-о-пліч” та “Соціальний гардероб”, м. Полтава
З самого початку війни я зрозуміла, що окрім своєї основної роботи буду приділяти дуже багато часу гуманітарній сфері. Коли прийшло розуміння того, що війна затягнеться, мені хотілося підтримати людей, більше допомагати. І ми, разом із командою волонтерів, ініціювали створення соціального гардеробу. Це наш особистий, маленький внесок, який став важливим та дуже необхідним для мешканців регіону.
За підтримки донорів, ми отримуємо одяг, гігієнічні товари та товари для дітей з-за кордону. Спершу цю допомогу ми розповсюджували у громадах, але згодом виникла ідея це структурувати та дати можливість більшій кількості людей отримати дані послуги. Потреба в речах була і вона нікуди не дівається. І перед початком осінньо-зимового сезону ми розуміли, що люди будуть приходити, тому заздалегідь почали готуватися до ще однієї важкої осені та зими. У приміщенні одного зі складів було організовано роботу соціального хабу таким чином, щоб люди, які будуть сюди приходити за речами, могли спокійно обирати, що їм потрібно, уникаючи черг і натовпу. Для нас було дуже важливим створити комфортні умови для клієнтів, в першу чергу для матерів з маленькими дітьми та людей з інвалідністю.
Всі хто дотичний до роботи соціального гардеробу займаються ним на волонтерських засадах, у вільний від роботи час. В сучасних реаліях, коли чоловіки вимушені були стати на захист країни, жінки взяли на себе керівну роль і виконують багато чоловічої роботи, такої як, наприклад, розвантаження машин з гуманітарною допомогою. Наразі, нашою «жіночою» командою було розповсюджено понад 180 тон гуманітарної допомоги. Починаючи з червня 2023 року, за 7 місяців роботи соціального гардеробу, допомогу отримали 1370 осіб з різних категорій населення: ВПО, місцеві жителі, сім’ї військовослужбовців, люди з інвалідністю, інші вразливі категорії. Зараз, в холодну пору року, люди особливо вдячні за постільну білизну, подушки та ковдри. У них дійсно немає на чому спати, не вистачає звичайних базових речей. Приходить багато вагітних жінок, які беруть одяг і необхідні речі для своїх майбутніх діток. Соціальний гардероб – це не одноразова допомога, нею можна користуватися раз на місяць. Такий термін довелося встановити через великий попит, ми хочемо допомогти всім, але всі наші клієнти мають бути в рівних умовах.
Зараз мене дуже надихає моя робота, бо коли ти щось робиш для інших, з’являється відчуття тепла всередині. Ми – жінки – дуже емпатичні, і я розумію, що мені не можна зупинятися. Коли бачиш людей, які втратили свої домівки, рідних, своє звичне життя – я всіма силами намагаюся їм допомогти, нерідко вкладаючи при цьому власний ресурс. Але можу сказати відверто: ні секунди не сумнівалась, що я на своєму місці!
Команда «Альянсу громадського здоров’я» впродовж 23 років допомагає отримувати доступ до профілактики, діагностики та лікування ВІЛ, гепатитів, туберкульозу, захищає права людей та надає гуманітарну підтримку. Після початку повномасштабного вторгнення, фонд відгукнувся на потреби українців широким колом гуманітарних ініціатив. У перші місяці війни разом з понад 100 регіональними партнерами в Україні Альянс розгорнув гуманітарну діяльність в усіх областях на підконтрольній території країні і за короткий час став експертом у цій сфері, залучивши понад 70 мільйонів гривень на потреби звичайних людей, які найбільш потерпають від війни. Евакуація, гуманітарна допомога, продукти харчування, основні медичні послуги, доставка медикаментів та діагностика, підтримка психічного здоров’я, обігрів, безперебійне живлення, притулки та житло для внутрішньо переміщених осіб, постійна правозахисна підтримка через механізм REAct, онлайн-підтримка (24/7) через HelpNOW для українських біженців у 51 країнах світу стали доступними завдяки реалізації гуманітарних ініціатив Альянсу.
Додаткова інформація:
1975 року в ООН офіційно оголосили святкувати Міжнародний жіночий день або День боротьби за права жінок – 8 березня. Жіночий день у всьому світі відзначається різними способами: у деяких країнах на рівні державного свята, в інших – соціально чи місцево. ООН відзначає дату у зв’язку з темою прав жінок. У деяких частинах світу МЖД досі відображає своє політичне походження, відзначаючись протестами та закликами до радикальних змін; в інших же, особливо на Заході, воно в основному соціокультурне і зосереджене на святкуванні жіночості.