48-річний Андрій Лемак та його дружина Люба походять з Карпатських гір на заході України. Андрій є бойком – однією з трьох етнічних груп цього регіону. Будівельник за фахом, він приєднався до 24-ї механізованої бригади в лютому 2022 року, щоб воювати. У подружжя троє дітей. Це вже третя реабілітація Андрія.

ТРАВМА

Андрій: “Як тільки я почув, що відбувається, пішов до військкомату. Всі знали, що буде війна. Крім тих, хто не хотів знати, хто закривав очі… Я був на Майдані в лютому 2014 року, коли загинуло стільки людей. Вони кричали зі сцени: Не біжіть, бо буде провокація! А потім хлопців виносили назад як трупи. Ніхто не міг повірити, що таке станеться… І зараз ми не можемо повірити, що стирають з лиця землі Одесу, Суми, Харків. Дніпро, Запоріжжя. Ми не можемо в це повірити, чи не так?

Я був на Донбасі в 2014 і 2015 роках, в Дебальцевому. Але коли захопили Дебальцеве, я був вдома, у нас була ротація. Було Різдво, і наше командування вирішило, що на Водохреща можна їхати додому. Тож 12 січня я поїхав додому. А Дебальцеве почали оточувати 18 січня. До 19 лютого його взяли. Мені дуже пощастило, можна сказати…

На повномасштабній війні я прослужив два місяці. Поранення отримав у квітні 2022 року в Попасній. Прийшов до тями в Умані. А Дніпро, Покровськ – нічого не пам’ятаю, 10 днів був у комі. Я думаю, що мене накачували чимось, тому що я був в Атлантичному океані, я був в Арабських Еміратах, я був в окопах… і 9 травня я почав приходити до тями. Я почав питати: Де я? Що зі мною? Тому що останнє, що я пам’ятаю, – це танкова стрілянина, більше нічого… Були медсестри, лікарі – вони думали, що я все знаю, але я нічого не пам’ятаю. Мені, може, разів десять переказували. Знаю, що у мене було таке видіння… Я бачила себе зверху: Моя рука висіла і була вся чорна. Тому що та сама рука була розірвана. Рука чорна, а черепа не було, тільки білі мізки. І я відчуваю себе – дивіться, моя голова там… Я не міг зрозуміти, що зі мною сталося, чи це був просто сон, чи щось таке. Потім почав розпитувати, і мені пояснили. Потім мене відправили в лікарню до Львова. А потім крапельниці, уколи, уколи, крапельниці…”

Люба: “Знайомі сказали, що Андрій поранений, але не знали, де він знаходиться. Ми самі обдзвонили лікарні і знайшли його. Через чотири дні. У військових був мій номер, але вони нам не повідомляли. Багато хлопців тоді загинуло і було поранено… Він був в Умані, а потім тут, у Львові, і я приїхала до Львова. Йому дали старий телефон, і я йому подзвонила. Він не міг сам підняти трубку, тим більше, що це був звичайний старий телефон, тож хтось відповів йому на дзвінок. Спочатку я не знала, що він буде сліпим. Пізніше лікар сказав мені, що одне око вони видалили відразу. А друге, як вони сказали, було пошкоджене. Я все ще сподівалася, що він зможе бачити, але виявилося, що друге око повністю зруйноване”.

Андрій: “Ми поїхали в Німеччину, в Дрезден, і там сказали, що вибух пошкодив мені задню частину сітківки ока, і вона не відновлюється… Тобто все померло. Зараз у мене дві надії: що технології розвиваються і я матиму штучне електронне око, і що це не буде коштувати півмільйона чи мільйон євро. Якщо це можливо, щоб ми могли собі це дозволити. Це все, на що ми сподіваємося”.

РЕАБІЛІТАЦІЯ

Люба: “Вони знайшли мій номер через волонтерів і зателефонували нам [про реабілітацію]. Перший раз ми одразу погодилися, тому що він взагалі нікуди не ходив. Йому сподобалося, тому що там такі ж хлопці, як і він, і обстановка трохи відрізняється від домашньої. Вони кожного разу потроху нас вчили. Щоразу йому нагадують, нагадують, нагадують, і вже трошки краще. Я йому все повторюю, але у нього пошкоджений мозок, і він забуває… це його короткочасна пам’ять, він може забути. Тому він такий, трохи нервовий. Я йому весь час нагадую, а він дратується. У нього металева пластина, вся передня частина черепа була розтрощена. Іноді він може балакати, як маленька дитина, коли в нього є настрій. Рука теж погано функціонує, вирвало кістку… Йому важко користуватися однією рукою.

Я відпочиваю тут, на цій реабілітації. Вдома – сім’я, рутина, робота, все на мені, а тут я відпочиваю від усього. Трохи розслабляюся раз на рік”.

Андрій: “Треба бути самостійним, самостійно пересуватися, розуміти, що нам потрібно, вчитися жити в тому світі, в який нас закинула доля. Треба виживати. Тренери тут нам допомагають… Нові люди, новий досвід, нові навички. Ти не хочеш бути десь на самоті, ти шукаєш нових вражень. Я багато чого не знав. Це нецікаво, поки не втратиш зір. Наприклад, орієнтація – раніше я не розумів, ніколи не цікавився і не думав про це. Сімейні проблеми, як заробити гроші, куди піти…. і тут ти стикаєшся з тим, що ти не бачиш. Для мене першим враженням було, що це тимчасово, скоро закінчиться. Але це не закінчилося за два роки, і це не закінчиться. Ці люди нам показують, розповідають. Треба шукати нові стимули. Нові інтереси. Треба жити. Бог врятував мені життя, у мене ще є діти – треба жити”.

НАЗАД У СУСПІЛЬСТВО

Андрій: “У нас двоє хлопців і дівчина. Найстаршому 21 рік. Другому – 18, він навчається у Львівській політехніці. А донька ще вчиться в школі…. Старший навчається у Харківському військовому інституті, але зараз він на Західній Україні. У вересні 2021 року поїхав служити в Київський інститут оборони імені Черняховського, а в лютому 2022 року прийшли наші “брати по духу”. Наші “визволителі”. Він воював прямо там, у Києві. У нього нерозпізнана контузія – одна контузія вже навіть не вважається пораненням, треба мінімум дві. Це була трагедія і для моєї дружини, і для сина, і для чоловіка одночасно…

Ми живемо в селі, в перших горах Карпат. На річці Дністер. Я трохи гуляю, якщо є з ким гуляти”.

Люба: “Йому трохи важко ходити вдома, бо у нас ґрунтові дороги. Але він може орієнтуватися по землі, по траві. І пам’ятає, що де знаходиться. Він може сам піти в магазин, може піти в гості до друзів. Там є маленький місток, і він навіть може перейти через нього по пам’яті. Одного разу ми їхали з ним кудись, і я не знала дороги. Він сказав мені по пам’яті, де вийти, який будинок, який поворот. Він говорив, а я очима: так ми і доїхали до місця. Він пам’ятає все, що було дуже давно. А те, що сталося зараз, його короткочасна пам’ять, він може втратити.

Я ніколи раніше не стикалася з незрячими людьми. І це було так важко. Я навіть заплакала, я не знала, що з ним робити. Мені здавалося, що я добре пояснюю, як кудись йти, але для нього це все було неправильно. І він був такий тривожний і дратівливий, і я теж. Потрібні були місяці, щоб звикнути, як справлятися з такою людиною. Зараз ми вже звикли, вже жартуємо: Що, не скажеш, куди їдеш? Він каже, що йде до сусіда. Він іде вздовж паркану і знає, куди повернути. Я кажу: Що ти казав, що не бачиш? Та ти все бачиш! Так ми жартуємо.

Для мене немає нічого складного, бо я бачу. Але для нього… Ну, іноді він думає, що йому важко. Але він все може. Він такий впертий.

Наше село маленьке, але багато чоловіків служать в армії. Вони приходять до нас, ті, що служать. І Андрій їх заспокоює, що все буде добре. Що все добре. Він завжди каже, що все буде добре. Він позитивна людина, жартує, розповідає анекдоти. А ще каже, що йому пощастило. Що є хлопці, яким гірше. Він каже, що йому пощастило”.

Як війна надихає жінок реалізовуватися у гуманітарній сфері

Напередодні 8 Березня – Дня боротьби за права жінок – ми хочемо підтримати українських жінок, які під час цієї руйнівної війни почали впроваджувати зміни в Україні та стали її міцним тилом.
Успішні жінки завжди надихають: вони впевнені в собі, сильні та незалежні. Щодня ми бачимо їх навколо нас, таких тендітних і неповторних, тих, які зараз творять новітню історію. Провівши опитування серед партнерських НУО, які працюють з Альянсом у гуманітарній сфері, ми побачили, що ця сфера має дійсно жіноче обличчя: 72% працівників таких організацій – це жінки і тільки 28% – чоловіки. І сьогодні, ми хочемо познайомити вас з маленькою частинкою цих надзвичайних українок, які працюють в гуманітарній сфері з великим натхненням і любов’ю, поєднуючи кар’єру та власне життя.

Анастасія Дьячковська, координаторка проєктів ГО «Альтернатива», Одеський регіон.

Я зацікавилася гуманітарною сферою, коли у 2018 році почала волонтерити у громадській організації. На той час я здобувала вищу освіту, але для себе зрозуміла, що мені до душі – соціальна робота. І я поступово почала включатися в діяльність: у 2022 році мене залучили у гуманітарний проєкт, а в 2023 довірили важливу місію – я стала координатором проекту та регіональним фасилітатором ініціативних груп, які працювали в Одеському регіоні.
Під час роботи фасилітатором я познайомилася з багатьма волонтерами і разом ми створили ініціативну групу «Багатодітні матусі». Це досить яскравий приклад гуртування внутрішньо-переміщених осіб з багатьох регіонів України. Розуміючи те, що в Одесі багатодітним жінкам дуже складно знайти роботу, вони згуртувалися і створили дитячий центр, де можуть перебувати їхні діти у робочий час. Наразі там знаходиться близько 50 діток різного віку. Для багатьох жінок-ВПО це вихід зі складної ситуації, бо тепер вони мають змогу працювати і забезпечувати першочергові потреби. У центрі проводяться освітні заходи, майстер-класи,заняття з підготовки до школи – і все це забезпечується власними силами цих жінок.
На жаль, в Одеському регіоні продовжуються активні бойові дії, ситуація з обстрілами є досить нестабільною, більшість чоловіків або пішли на фронт, або змінили місце проживання через активну мобілізацію. Тому в часи війни, жінки почали брати на себе чоловічі обов’язки, виконувати чоловічу роботу. Наприклад, в нашій організації «Альтернатива» зараз працює тільки один чоловік, всі інші співробітники – це жінки. І ми, жінки, в тому числі займаємося і важкою фізичною працею, такою як, наприклад, роздача продуктових наборів. Але ми це робимо із задоволенням, бо розуміємо, що для Одещини гуманітарна діяльність є надзвичайно необхідною, тому що у 2024 році дуже скоротилося фінансування і грошей не вистачає на забезпечення першочергових потреб мешканців регіону. Зараз у нас з керівником організації є ідея, яку хочемо реалізувати – це відкриття кухні для людей, які не мають коштів на харчування чи не мають змоги готувати їжу.
Щодо мене особисто, я дуже надихаюся допомагаючи людям. Коли я бачу людей, які до нас приходять за гуманітарною допомогою, за продуктовими наборами зі своїми сім’ями, маленькими дітьми – які вони вдячні і на скільки їм це потрібно – я розумію, що ми робимо дуже важливу роботу. Подивившись у їхні щасливі очі розумієш, що ти у правильному місці і повинен займатися тим, чим ти займаєшся!

Вікторія Бобринок, директорка шелтеру “Безпечне місце”, м. Львів
З початком війни я, як і багато українців, вимушена була покинути домівку через окупацію мого міста та набула статус переселенки. Я особисто на собі відчула всі негаразди, всю біль, яку переживають переселенці: починаючи від психологічного травмування та закінчуючи роздумами, де далі жити та чим годувати дітей. Коли ми з дітьми приїхали до Львова, на вокзалі нам запропонували тимчасово поселитися у приміщенні школи, де потрібно було спати на карематах у спортзалі. Мені, як самодостатній людині, це було дуже важко прийняти, бо я переживала за своє психологічне здоров’я та здоров’я дітей. Я знайшла для нас житло, але в голові засіла думка, як нам (переселенцям) зараз важко, ми викинуті із життя і потрібно щось терміново робити, щоб допомагати. До війни, у своїй громаді, я очолювала декілька ОСББ, працювала директоркою школи і була депутаткою місцевої ради – у мене активна життєва позиція. Саме ці організаторські здібності і запал допомогли мені на новому місці: спершу я створила спільноту «Токмак у Львові», а згодом, коли ми з Альянсом знайшли один одного, очолила шелтер «Безпечне місце».
На той час гострою була необхідність створити прихисток з відповідними умовами для ВПО. І у найкоротші терміни, у центрі Львова, було відкрито шелтер з нормальними меблями, ортопедичними матрацами, білосніжною постільною білизною і купою вбиралень. Ми створили не лише комфортні умови для перебування людей у прихистку, а й забезпечили широким спектром дуже важливих послуг, таких як: психологічна та юридична підтримка, допомога соціального працівника у пошуках житла, інформаційні та просвітницькі заходи і майстер-класи задля швидшої соціалізації і інтеграції ВПО у нове життя.
За час діяльності шелтеру ми започаткували дитячий табір «Безпечне місце», який орієнтований на діточок з прифронтової зони. Також у нас функціонує Хаб соціальної допомоги і табір майбутніх професій з ІТ-напрямку. Зараз я маю ще одну ідею, яку планую реалізувати – започаткувати школу професій медичної сфери. Це дуже важливий напрямок і я хочу, щоб наші діти мали змогу пройти не лише навчання, а й ближче познайомилися з професією відвідуючи різноманітні зустрічі та екскурсії у медичних закладах.
Колектив нашого шелтеру складається на 100% з жінок-ВПО і, на жаль, в усіх нас власне житло знаходиться в окупації. І як би важко нам не було, виконуючи і чоловічу і жіночу роботу, ми знаємо, що тут ми на своєму місці, це наше покликання. Коли тобі подобається те, чим ти займаєшся, починаєш ініціювати зміни, «запалюєшся» ідеями, весь час намагаєшся щось покращувати, і чим більше робиш тим більше маєш ресурсу зробити ще. Найкращою подякою для мене є оті усмішки від людей, коли вони вже облаштувалися і пишуть тобі «дякую, що ви дали нам друге життя». Це дуже надихає і надає сил!

Катерина Горбик, волонтерка, координаторка гуманітарних проєктів “Пліч-о-пліч” та “Соціальний гардероб”, м. Полтава
З самого початку війни я зрозуміла, що окрім своєї основної роботи буду приділяти дуже багато часу гуманітарній сфері. Коли прийшло розуміння того, що війна затягнеться, мені хотілося підтримати людей, більше допомагати. І ми, разом із командою волонтерів, ініціювали створення соціального гардеробу. Це наш особистий, маленький внесок, який став важливим та дуже необхідним для мешканців регіону.
За підтримки донорів, ми отримуємо одяг, гігієнічні товари та товари для дітей з-за кордону. Спершу цю допомогу ми розповсюджували у громадах, але згодом виникла ідея це структурувати та дати можливість більшій кількості людей отримати дані послуги. Потреба в речах була і вона нікуди не дівається. І перед початком осінньо-зимового сезону ми розуміли, що люди будуть приходити, тому заздалегідь почали готуватися до ще однієї важкої осені та зими. У приміщенні одного зі складів було організовано роботу соціального хабу таким чином, щоб люди, які будуть сюди приходити за речами, могли спокійно обирати, що їм потрібно, уникаючи черг і натовпу. Для нас було дуже важливим створити комфортні умови для клієнтів, в першу чергу для матерів з маленькими дітьми та людей з інвалідністю.
Всі хто дотичний до роботи соціального гардеробу займаються ним на волонтерських засадах, у вільний від роботи час. В сучасних реаліях, коли чоловіки вимушені були стати на захист країни, жінки взяли на себе керівну роль і виконують багато чоловічої роботи, такої як, наприклад, розвантаження машин з гуманітарною допомогою. Наразі, нашою «жіночою» командою було розповсюджено понад 180 тон гуманітарної допомоги. Починаючи з червня 2023 року, за 7 місяців роботи соціального гардеробу, допомогу отримали 1370 осіб з різних категорій населення: ВПО, місцеві жителі, сім’ї військовослужбовців, люди з інвалідністю, інші вразливі категорії. Зараз, в холодну пору року, люди особливо вдячні за постільну білизну, подушки та ковдри. У них дійсно немає на чому спати, не вистачає звичайних базових речей. Приходить багато вагітних жінок, які беруть одяг і необхідні речі для своїх майбутніх діток. Соціальний гардероб – це не одноразова допомога, нею можна користуватися раз на місяць. Такий термін довелося встановити через великий попит, ми хочемо допомогти всім, але всі наші клієнти мають бути в рівних умовах.
Зараз мене дуже надихає моя робота, бо коли ти щось робиш для інших, з’являється відчуття тепла всередині. Ми – жінки – дуже емпатичні, і я розумію, що мені не можна зупинятися. Коли бачиш людей, які втратили свої домівки, рідних, своє звичне життя – я всіма силами намагаюся їм допомогти, нерідко вкладаючи при цьому власний ресурс. Але можу сказати відверто: ні секунди не сумнівалась, що я на своєму місці!

Команда «Альянсу громадського здоров’я» впродовж 23 років допомагає отримувати доступ до профілактики, діагностики та лікування ВІЛ, гепатитів, туберкульозу, захищає права людей та надає гуманітарну підтримку. Після початку повномасштабного вторгнення, фонд відгукнувся на потреби українців широким колом гуманітарних ініціатив. У перші місяці війни разом з понад 100 регіональними партнерами в Україні Альянс розгорнув гуманітарну діяльність в усіх областях на підконтрольній території країні і за короткий час став експертом у цій сфері, залучивши понад 70 мільйонів гривень на потреби звичайних людей, які найбільш потерпають від війни. Евакуація, гуманітарна допомога, продукти харчування, основні медичні послуги, доставка медикаментів та діагностика, підтримка психічного здоров’я, обігрів, безперебійне живлення, притулки та житло для внутрішньо переміщених осіб, постійна правозахисна підтримка через механізм REAct, онлайн-підтримка (24/7) через HelpNOW для українських біженців у 51 країнах світу стали доступними завдяки реалізації гуманітарних ініціатив Альянсу.

Додаткова інформація:
1975 року в ООН офіційно оголосили святкувати Міжнародний жіночий день або День боротьби за права жінок – 8 березня. Жіночий день у всьому світі відзначається різними способами: у деяких країнах на рівні державного свята, в інших – соціально чи місцево. ООН відзначає дату у зв’язку з темою прав жінок. У деяких частинах світу МЖД досі відображає своє політичне походження, відзначаючись протестами та закликами до радикальних змін; в інших же, особливо на Заході, воно в основному соціокультурне і зосереджене на святкуванні жіночості.

“HAB | Lviv Habilitation Center” відкриється у Львові 7 березня. Це ініціатива “Альянсу громадського здоровʼя” у співпраці з Національним реабілітаційним Центром НЕЗЛАМНІ (UNBROKEN). 

“HAB | Lviv Habilitation Center” – перехідний безбарʼєрний простір, що надає можливість безпечно пережити досвід війни, щоб рухатися далі. Тут отримуватимуть нові навички ветерани та цивільні, що вже пройшли фізичну реабілітацію у Центрі UNBROKEN та потребують адаптації до нових умов життя. 

Площа абілітаційного центру – 660 м.кв. Він має 9 кімнат  і 27 ліжок. Планується, що за рік абілітацію там проходитимуть 300 резидентів. 

Абілітаційний процес буде максимально подібним до того, що чекає на ветеранів та поранених цивільних вдома. Самостійне приготування їжі, походи в магазин, а також навички пересування громадським транспортом. 

Ідею центру є термін “абілітація”, що й став основою назви та означає – сукупність психологічної допомоги, роботи у групах та самонавчання. За допомогою коучів, психологів та реабілітологів ветерани та цивільні протягом трьох тижнів навчатимуться автономності в інклюзивному просторі та поза його межами. 

Першими резидентами центру стали:

Яна Ковальова, бібліотекарка з Авдіївки, постраждала від бойових дій, внаслідок чого ампутували праву ногу. Пройшла лікування та реабілітацію в Unbroken. Адаптується до повсякденного життя в Lviv Habilitation Center.

Ілля Дмитришин, військовослужбовець ДШВ, був поранений під час оборони України. Лікувався та реабілітувався в Unbroken. Фокусується на адаптації до статусу ветерана і особи з інвалідністю, працює над психоемоційним станом і плануванням майбутнього в Lviv Habilitation Center.

За прогнозами, після перемоги у війні в Україні буде понад 5 мільйонів представників ветеранського середовища: ветеранів, їхніх родин та сімей загиблих. За даними Міністерства у справах ветеранів нині в Україні вже зареєстровано понад 851 068 тис. ветеранів війни. В умовах активної фази воєнних дій ця шалена кількість людей, що потребують допомоги, тільки збільшуватиметься. Саме тому відкриття першого в Україні Абілітаційного центру має на меті стати опорним пунктом для тих, хто продовжує життєву подорож в новому контексті. 

Участь у заході візьмуть:

• Андрій Клепіков – виконавчий директор МБФ «Альянс громадського здоров’я» .
• Олег Березюк – керівник психосоціального напрямку Центру НЕЗЛАМНІ.
• Олег Білянський – керівник Центру НЕЗЛАМНІ.
• Резиденти центру 

Коли? 

Четвер, 7 березня о 12:00 

Де? 

вул. Стрийська, 86В (ЖК Парк Тауер), відео як нас знайти 

Під час відкриття планується:

– Проведення презентації простору та напрямку розвитку абілітації в Україні

– Спілкування з резидентами та медпрацівниками

– Учасники зможуть долучитись до майстер-класу з кінцугі разом з ветеранами

Отримати пост-реліз з фото та коментарями учасників можна зареєструвавшись за посиланням: https://forms.gle/SQVeg21oA7EzjBWp7

Контакти:

• Анна Горкун, PM “HAB | Lviv Habilitation Center”, (067) 220-90-40, horkun@aph.org.ua
• Інна Гаврилова, комунікаційниця Альянсу громадського здоров’я, gavrylova@aph.org.ua
• Зоряна Гасій, комунікаційниця Центру НЕЗЛАМНІ, (067) 152 72 22

Додаткова інформація:

Альянс громадського здоров’я має 23-річний досвід реалізації програм доступу та підтримки стійкості лікування по програмах з ВІЛ/ТБ. З початку війни було запущено ряд ініціатив та програм: почав свою роботу Гуманітарний конвой, яким було перевезено понад 1,2 мільйони тонн вантажів, запущено міжнародну програму екстреної підтримки та координації HelpNow HUB для українців по всьому світу, ми розширили асортимент послуг наших 50 мобільних амбулаторій, закупили велосипеди у регіонах, де інакше дістатись до пацієнтів соцпрацівники не могли, розширили програми надання прямої гуманітарної, соціальної та психологічної підтримки. Наразі, Альянс громадського здоров’я підтримує 10 притулків для біженців та внутрішньо переміщених осіб по всій Україні. 

Національний реабілітаційний центр  «НЕЗЛАМНІ» (UNBROKEN) — це унікальне місце, де дорослі та діти, які постраждали від війни, отримують комплексну кваліфіковану медичну допомогу. Це реконструктивна хірургія, ортопедія і роботичне протезування. Постраждалим не лише встановлюють протези, тут їх виготовляють. Окрім того, у Центрі займаються фізичною, психологічною та психосоціальною реабілітацією постраждалих військових та цивільних. Від початку повномасштабної війни допомогу в Центрі отримали понад 16 тисяч українців, які постраждали внаслідок воєнних дій.

4 березня відбулося офіційне підписання угоди про початок нового проєкту Expertise France та МБФ “Альянс громадського здоров’я”, спрямованого на надання комплексної медичної та психосоціальної підтримки жінкам з наркозалежністю із програми ЗПТ, а також підтримку жертв насилля.

Проєкт розрахований на 3 роки і фокусується на гендерно-орієнтованому підході.

“Наше нове партнерство з Expertise France має на меті розширити доступ до критично важливих медичних послуг для найбільш уразливих груп населення, – зазначив Андрій Клепіков, виконавчий директор Альянс громадського здоров’я Alliance for Public Health. – Ми будемо працювати над подоланням гендерних бар’єрів, з якими стикаються жінки, які отримують лікування замісної терапії.”

Проєкт реалізовуватиметься у співпраці з Всеукраїнське об’єднання наркозалежних жінок ВОНА та Frontline AIDS та в  координації з Глобальним фондом, Центр громадського здоров’я МОЗ України та медичними закладами Києва, Львова, Одеси, Дніпра та Кривого Рогу.

Варто зазначити, що Альянс громадського здоров’я вже має досвід співпраці з Expertise France у реалізації іншого важливого проєкту. Це – “Мобільні лікувальні пункти” (MTP) – мобільні підрозділи, що надають комплексні послуги на віддалених та звільнених територіях, наближених до лінії зіткнення.

“Ми вдячні послу Франції в Україні Гаелю Вейсьєру, генеральному директору Expertise France Jeremie Pellet, технічному директору Eric Fleutelot, Arthur Langlois та Наталі Мартиненко за їхню надзвичайну підтримку!”

Фото: Veronika Yaresko

Друзі, раді представити вам посібник “Підтримка ментального здоровʼя в кризові періоди”, який створювався за фінансової підтримки Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH, за сприяння Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.

Ідея про його формування виникла, бо ми щоденно переживаємо турбулентність не тільки в інформаційному плані, а й фізичному. Нам щодня треба тримати себе, турбуватись про своє ментальне здоровʼя, опікуватись оточенням.

І хоч інформації вже не бракує з приводу психологічної самопідтримки, та все ж корисно мати під рукою дієві техніки та рекомендації, зібрані з різних джерел в одному місці. Цей гід стане вашим надійним помічником у створенні здорового робочого середовища, зменшенні стресу та підвищенні емоційного добробуту. Від стратегій розпізнавання ознак вигорання до практик майндфулнес та важливості фізичної активності – усе це чекає на вас у нашому посібнику.

Особливо корисним цей посібник буде для тих, хто дбає не тільки про власний стан, але й створює культуру турботи про психічне здоровʼя в колективах.

Памʼятаймо, що ми “беремо в кредит” наш психічний ресурс, тож зобовʼязані його вчасно та якісно повертати задля збереження себе, свого оточення та суспільства, в цілому.

Підтримка ментального здоровʼя в кризові періоди

Підтримка спільнот у документуванні досвіду та рішень

Не зважаючи на повномасштабне вторгнення росії в Україну, українські державні та неурядові організації, а також спільноти продовжують надавати важливі послуги для вразливих верств населення в Україні. У результаті початку воєнних дій, були переміщені мільйони людей, порушена логістика, зруйнована соціальна та медична інфраструктура і,як наслідок, з’явилися нові потреби та виклики. Сайти ЗПТ у Харкові, притулки для ВПО у Львові та Кривому Розі, скринінг на туберкульоз у Нікополі та Мобільні клініки в деокупованій прифронтовій Херсонщині – це лише деякі приклади, які були задокументовані в серії тематичних досліджень Альянсу.
Всі історії написані в результаті сайт візитів в міста України та Польщі та розповідають як організації та програми адаптувалися до роботи в умовах війни. Також задокументовано унікальний проект у Варшаві (Польща), який допомагає українським біженцям отримати доступ до медичних та соціальних послуг за кордоном.
Досвід українських медиків, соціальних працівників, волонтерів і клієнтів проектів є цінними уроками для планування та адаптації послуг до викликів, зумовлених війною.

Звіт

Брутальне вторгнення два роки тому оприявнило всьому світові надзвичайну мужність та витривалість українського народу. Коли ми в Альянсі громадського здоров ‘я (АГЗ) згадуємо той лютий, якому наче немає кінця, ми з гордістю розповідаємо, як ми пристосувалися, як зміцнили свій вплив і стали ще ефективнішими попри всі негаразди.

У річницю цієї війни виконавчий директор Альянсу Андрій Клепіков заявив: “Два роки стійкості: Альянс досяг найбільших успіхів за свою 23-річну історію, розширивши свої програми підтримки на 40%, зберігаючи при цьому нашу основну місію та реагуючи на виклики війни”.

З початку війни понад мільйон осіб, ⁠що опинилися в скруті, ⁠змогли отримати гуманітарну допомогу від Альянсу. Ця суттєва підтримка демонструє нашу непохитну відданість українському народу в ці важкі часи.

Поряд з наданням гуманітарної допомоги, Альянс залишається надійним партнером у боротьбі з ВІЛ, туберкульозом та гепатитом. Знаходиться в авангарді новаторських профілактичних заходів з використанням штучного інтелекту (ШІ) та наданням мобільних медичних послуг на звільнених територіях.

Наші зусилля виходять за межі національних кордонів. Альянс продовжує впливати на впровадження сталих послуг у сфері ВІЛ, очолюючи найбільше регіональне партнерство SoS 2.0 у Східній та Південно-Східній Європі та Центральній Азії.

Долучайтесь до нас у підтримці народу України в подоланні цієї затяжної кризи. Ваш внесок насправді може змінити їхнє життя. Дізнайтеся більше та зробіть пожертву на donate.aph.org.ua

21 лютого 2023 року в Брюсселі відбулася важлива зустріч, організована Альянсом громадського здоров’я, Aidsfonds та Friends of the Global Fund Europe.

Захід розпочався з вступного слова Сергія Терешко, заступника Представника України при ЄС.

Основною темою зустрічі стало обговорення протидії ВІЛ/СНІД в Україні в умовах повномасштабного вторгнення росії. Міжнародні експерти, що взяли участь у заході, обговорили шляхи ефективної співпраці України з Європейським Союзом на шляху євроінтеграції в цій сфері.

На початку 2022 року за оцінками в Україні проживало 245 тис людей з ВІЛ. За даними Центру громадського здоровья МОЗ України, наразі в Україні 83% людей, які живуть з ВІЛ та знають про свій статус, отримують антиретровірусну терапію (АРТ). Водночас, знижене вірусне навантаження мають 95% з них. Це означає, що вірусу у крові настільки мало, що він не визначається за допомогою лабораторних аналізів.

Крістін Стеглінг, заступниця виконавчої директорки UNAIDS відзначила потужну роль громадянського суспільства і спільнот і відповіді на епідемію ВІЛ в Україні умовах війни.

Андрій Клепіков, виконавчий директор Альянсу громадського здоров’я, підкреслив, що «незважаючи на широкомасштабну війну, Україні вдалося не допустити сплеску епідемії ВІЛ-інфекції. Як? Насамперед, завдяки співпраці між державним сектором та громадянським суспільством».

«Минуло два роки з тих пір, як росія почала жорстоку війну проти України. Незважаючи на виклики, нам вдалося втримати епідемію ВІЛ під контролем в Україні. Як? Співпраця між урядом і громадянським суспільством є ключовою. Коли 14 мільйонів населення стали вимушеними переселеннями ми перейшли на надання мобільних послуг, працюючи на деокупованих територіях і поблизу лінії фронту. Ми впроваджуємо штучний інтелект для кращого виявлення випадків ВІЛ, і це працює! Показуємо на 37% кращі результати порівняно з традиційною моделлю. Відповідь на ВІЛ продемонструвала величезну гнучкість: кількість клієнтів у деяких областях Західної України зросла в 15 разів. Ми пропонуємо їм розширений пакет, який включає не лише послуги з ВІЛ, а й вирішення гуманітарних потреб, надання підтримки психічного здоров’я та боротися з іншими захворюваннями», – сказав Андрій Клепіков.

Зазначимо, що у 2022 році було виявлено 12212 нових випадків ВІЛ (29,8 випадків на 100 тис населення), а у 2023 – 11658 (28,4/100 тис). Кожна 2-га людина з діагнозом ВІЛ під час війни була протестована і виявлена в рамках програм, що впроваджуються Альянсом громадського здоров’я. А понад 43% тих, хто вперше розпочав антиретровірусну терапію (АРТ), були перенаправлені до програм лікування Альянсом та партнерами.

З перших днів війни 1 березня 2022 року Альянс громадського здоровʼя за підтримки Центру громадського здоровʼя МОЗ України та більше 100 міжнародних партнерів запустив спочатку сервіс чат-бот #HelpNow оперативної допомоги у координації отримання лікування, а потім і емердженсі хаби підтримки українців у найближчих країнах Європи. Зазначимо, що найбільша кількість українців їхали до Німеччини, Польщі, Чехії та Молдови.

Зазначимо, що важливим аспектом залишається постійна міжнародна підтримка, адже війна триває довше, ніж очікувалося, й відновлення країни не може чекати.

Важливо, що в зустрічі взяли участь представники профільних структур – Генерального директорату Європейської Комісії з охорони здоров’я та безпеки харчових продуктів (DG SANTE), Генерального директорату з Європейського сусідства та переговорів про розширення (DG NEAR), та Європейського центру з профілактики та контролю захворюваності (ECDC).

За підсумками зустрічі було вирішено розвивати плідну співпрацю з профільними структурами Європейського Союзу для забезпечення максимально ефективної інтеграції та співпраці між Україною та ЄС у протидії ВІЛ/СНІДу. Набір політичних рекомендацій буде розроблено та надано всім учасникам, а також буде керувати адвокаційними зусиллями в найближчі місяці, охоплюючи різні процеси, включно з процес вступу, участь України у відповідних інструментах та розробка майбутніх інструментів фінансування.

У ситуації безпрецедентної агресії росії, Альянс громадського здоров’я, знаходиться, як завжди, на передовій і бореться за Україну та її народ. Ми залишаємося поряд в цій боротьбі за суверенітет України.

23 лютого 2024/ ВІЛ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ВІЙНИ

31 грудня 2023/ 2024: потужний, вдалий, визначальний! Річний стейтмент

15 грудня 2023/ Зведений звіт #HELPNOW HUB за 2022 –2023 р.р.: 20 місяців безперервної допомоги для 37 тисяч українців по всьому світу

1 грудня 2023/ Міжнародний день боротьби зі СНІДом: СТІЙКІСТЬ В УМОВАХ ВІЙНИ

23 жовтня 2023 (історії)/ Понад 218 000 українців отримали допомогу завдяки новим ініціативам: життєві історії людей та шляхи подолання проблем, які принесла війна

1 червня 2023/ В Міжнародний день захисту дітей Альянс громадського здоров’я закликає звернути увагу на дітей, які постраждали від війни в Україні

24 березня 2023/ НЕЗЛАМНІ ПРОТИ ТБ: Ситуаційний звіт до Міжнародного дня боротьби з туберкульозом

23 лютого 2023: 365  днів війни: перемагаємо в боротьбі з ВІЛ та туберкульозом!

31 грудня 2022: #HelpNow HUB 2022: допомога, що не може чекати!

01 грудня 2022: Воєнні злочини та порушення прав ключових спільнот на тлі російської військової агресії

01 грудня 2022: Всесвітній день боротьби зі СНІДом: відповідь на виклики ВІЛ під час війни

Вересень 2022: #HelpNow HUB — 6 місяців поруч, щоб надати допомогу там, де ти!

Ситуаційний звіт станом на 20.06.2022: Гуманітарні конвої Альянсу: 111 днів в дорозі, 111 днів допомоги.
Ситуаційний звіт станом на 10.06.2022: Вірусний Гепатит С.
Ситуаційний звіт станом на 03.05.2022: 100 днів повномасштабної війни росії проти України.
Ситуаційний звіт станом на 20.05.2022: Після окупації: регіони, звільнені від російської окупації.
Ситуаційний звіт станом на 06.05.2022: Профілактика.
Ситуаційний звіт станом на 28.04.2022: Внутрішньо переміщені особи та мігранти.
Ситуаційний звіт станом на 8.04.2022: Надання гуманітарної допомоги.
Ситуаційний звіт станом на 04.04.2022, спеціальний випуск: Ситуація на тимчасово окупованих територіях Херсону та області.
Ситуаційний звіт станом на 31.03.2022, спеціальний випуск: ЗПТ
Ситуаційний звіт станом на 26 березня 2022 року
Спеціальний випуск: Ситуація в Маріуполі. Ситуаційний звіт: відповідь Альянсу на виклики, які спричинила агресія РФ в Україні.
Ситуаційний звіт станом на 21 березня 2022 року
Ситуаційний звіт станом на 14 березня 2022 року
Ситуаційний звіт станом на 8 березня 2022 року