“Ми повинні залишатися наполегливими, адже йдеться про боротьбу за людські життя”.
Цей блог є частиною кампанії Together We Save Lives – The Global Fund: From Financial Contributions to Impact («Разом ми рятуємо життя – Глобальний фонд: від фінансових внесків до реального впливу»), яку спільно реалізують Глобальна мережа адвокатів Глобального фонду (GFAN), Альянс громадського здоров’я (APH) та Action against AIDS Germany. Кампанія простежує шлях від фінансових зобов’язань до їхнього реального впливу на життя людей і спільнот, порушуючи питання про те, що означає глобальна солідарність на практиці та чому обіцянки рятують життя лише тоді, коли їх виконують.
Фінансова обіцянка може потрапити в заголовки новин. Але що відбувається після того, як уряд оголошує про внесок? Коли ця обіцянка насправді починає змінювати життя людей?
Саме із цього починається кампанія Together We Save Lives – The Global Fund: From Financial Contributions to Impact. Протягом наступних місяців Глобальна мережа адвокатів Глобального фонду (GFAN), Альянс громадського здоров’я (APH) та Action against AIDS Germany опублікують три кампанійні відео, а також блоги, інтерв’ю та матеріали від спільнот і активістів з усього світу.
Ми розпочали цю розмову в Ріо
Уперше ця розмова прозвучала на AIDS 2026 у Ріо-де-Жанейро. Під час презентації кампанії та першого відео ми поставили активістам і адвокатам із різних країн просте запитання: Що для вас означає глобальна солідарність?
Відповіді чітко показали: глобальна солідарність – це більше, ніж абстрактний принцип. Вона ґрунтується на взаємній підтримці, спільній відповідальності та діях.
Для Андрія Клепікова з Альянсу громадського здоров’я вона починається з чогось дуже людського:
«Глобальна солідарність – це взаємна підтримка, обмін досвідом, залученість та турбота».
Кортні Гоу зі STOPAIDS пов’язала солідарність із тим, чого вже вдалося досягти завдяки співпраці, зокрема з прогресом у сфері прав людини та рівності. Водночас вона звернула увагу на проблему, яка стає дедалі помітнішою у країнах-донорах: міжнародні зобов’язання протиставляють внутрішнім пріоритетам. За її словами, активісти мають спростовувати: «цей хибний наратив про те, що пріоритети можуть бути або внутрішніми, або глобальними і що ми не можемо працювати одночасно над обома».
Грасія Віолетта Росс Кірога зі Всесвітньої ради церков представила солідарність водночас як турботу та відповідальність:
«Це означає любити ближнього свого, як самого себе. Але це також зобов’язання й обов’язок».
Саро Імран, трансгендерна активістка та спікерка GFAN із Пакистану, представила погляд спільнот, для яких доступ до базових послуг і прав не можна сприймати як належне. Це нагадування про те, що солідарність зрештою має охоплювати тих, кого надто часто відтісняють на узбіччя. Ці думки повертають нас до запитання, що лежить в основі першого відео кампанії: що насправді може зробити можливою одна обіцянка?
Обіцянка має перетворитися на те, на що люди можуть покластися
Уряд оголошує про внесок до Глобального фонду. Це політичне зобов’язання, цифра в бюджеті, публічно дана обіцянка. Але до її втілення ще далеко. Коли фінансування надходить, зобов’язання уряду може перетворитися на безперервне лікування ВІЛ, швидку діагностику туберкульозу, профілактику малярії або роботу систем на рівні спільнот, які охоплюють людей, що часто залишаються поза увагою. Як сказано в першому відео:
«Уся ця робота починається з обіцянки. Але однієї обіцянки недостатньо».
Досвід, представлений у Ріо, особливо яскраво це продемонстрував. Антон Басенко з Міжнародної мережі людей, які вживають наркотики (INPUD), розповів про реалії України, де війна створює величезний тиск на державні ресурси, тоді як люди продовжують залежати від послуг із профілактики та лікування ВІЛ й іншої життєво необхідної допомоги. Коли ресурси виснажені до межі, збереження цих послуг перетворюється на питання про те, що ще можна підтримувати і хто надалі матиме до них доступ.
Андрій Клепіков зробив цю ситуацію ще відчутнішою. Лише за кілька днів до дискусії в Ріо, розповів він, російська ракета знищила в Україні склад із засобами профілактики, закупленими за підтримки Глобального фонду. Попри це, надання послуг не припинилося.
«У цій ситуації надзвичайно важливо показати, наскільки ми залежимо одне від одного – від фінансування Глобального фонду та від глобальної солідарності».
Ось що стоїть за заголовками новин та оголошеннями про фінансування: склад можна знищити за одну ніч, але вже наступного ранку людям знову будуть потрібні ліки, а спільноти й надалі матимуть людей, яких необхідно охопити, та послуги, роботу яких потрібно забезпечити. Солідарність – це впевненість у тому, що в такій ситуації вас не залишать наодинці, що обіцянки буде виконано, а підтримка, від якої ви залежите, збережеться.
Але ця довіра залежить від того, чи виконують обіцянки. Що відбувається, коли їх не дотримуються?
У момент оголошення зобов’язання можуть здаватися непохитними. Проте уряди змінюються, бюджети переглядаються, а політичні пріоритети зміщуються. Фінансування можуть затримати, скоротити або поставити під сумнів, тоді як люди та спільноти, які від нього залежать, усе одно мають планувати роботу, надавати послуги й продовжувати свою діяльність.
Тому солідарність також потребує підзвітності. Коли під час розмови в Ріо ми заговорили про те, що роблять активісти, коли уряди не виконують своїх зобов’язань, Андрій Клепіков сказав прямо:
«Ми повинні залишатися наполегливими, адже йдеться про боротьбу за людські життя».
Іноді наполегливість також означає змінити напрям, шукати нові способи переконувати, відстоювати необхідні рішення й рухатися далі, коли звичні підходи більше не працюють.
Ця наполегливість може проявлятися по-різному: у нагадуванні політичним лідерам про взяті ними зобов’язання, як наголосила Кортні Гоу, але також у готовності кидати виклик владі та переглядати наше розуміння того, кому вона належить. Як зазначила Грасія Віолетта Росс Кірога, спільноти ніколи не є безсилими — навіть тоді, коли фінансування зникає, а політична підтримка слабшає. Є речі, яких не можуть забрати ані скорочення бюджету, ані політичні рішення:
«Надія, відданість, здатність діяти, розширення можливостей, лідерство, знання. Усе це вже є в наших руках».
Можливо, це одне з найважливіших нагадувань на початку кампанії. Спільноти не чекають. Вони вже самоорганізовуються, піклуються про людей, відстоюють їхні права та забезпечують безперервність послуг. Їм потрібна впевненість у тому, що інші також виконають свою частину роботи.
І це повертає нас до того, з чого ми почали, – до обіцянки. Фінансове зобов’язання має значення, оскільки люди та спільноти повинні мати змогу спиратися на нього, враховувати його у своїх планах і довіряти, що воно залишатиметься чинним навіть тоді, коли обставини стануть складними.
Протягом наступних місяців кампанія Together We Save Lives продовжить простежувати шлях цієї обіцянки: що вона робить можливим, коли її виконують; що відбувається, коли її не дотримуються; і що потрібно для перетворення фінансових зобов’язань на тривалий реальний вплив.
Тому що обіцянка – це лише початок.
Петер Вісснер, Йоганна Фіпп, Пріянка Айєр, Інна Гаврилова.
Посилання на блог:
Альянс громадського здоров’я: https://aph.org.ua/en/news/a-promise-alone-is-not-enough-2/
Action against AIDS Germany: https://www.aids-kampagne.de/aktuelles/2026-09-01-promise-alone-not-enough
Фото: Активісти біля стенду GFAN після презентації кампанії та заходу з нагоди її запуску на AIDS 2026. Фото: Альянс громадського здоров’я.