Коли Олександр Іщенко жартує про свій очний протез і порівнює себе з героєм фільму «Хатіко», важко уявити, через що йому довелося пройти. Ще кілька років тому він працював у Польщі, будував плани на майбутнє і жив звичайним життям разом із дружиною Розалією. Після початку повномасштабної війни чоловік долучився до територіальної оборони, а згодом вирушив на фронт.
У вересні 2022 року під час Харківського контрнаступу він отримав важке поранення, яке назавжди змінило його життя. Попереду були реанімація, численні операції та місяці лікування. Але найскладніше чекало після лікарні.
«Медицина врятувала життя. А як жити далі — довелося вчитися»
Після поранення Олександр тривалий час перебував між лікарнями Харкова, Києва та Одеси. Лікарі боролися за його життя та намагалися відновити обличчя після важких травм. Поруч увесь цей час була його дружина Розалія. Спочатку вона доглядала чоловіка в реанімації, потім допомагала під час тривалого лікування. У перші тижні він не міг самостійно їсти, рухатися чи доглядати за собою.
Коли лікарі повідомили, що повернути зір неможливо, родина опинилася перед новою реальністю. Після місяців боротьби за життя постало інше питання: як жити далі? Як самостійно пересуватися? Як користуватися телефоном? Як вийти з дому без страху? Як повернутися до звичайного життя після травми? Відповідей на ці запитання в лікарні не було. Саме тоді Олександр і Розалія дізналися про проєкт Touch Point.
Перший крок назад у світ
На момент першої реабілітації Олександр уже знав, що його життя змінилося назавжди. Але ще не знав, що навіть після втрати зору можна залишатися самостійним.
У межах проєкту він почав опановувати навички орієнтування та мобільності, користування комп’ютером і телефоном, навчався безпечніше пересуватися з білою тростиною та знову довіряти власним можливостям. Особливо цінним для нього став індивідуальний підхід.
Через наслідки поранення чоловік мав проблеми не лише із зором, а й із координацією рухів. Тому навчання будували з урахуванням його потреб, а фахівці допомагали знаходити рішення для реальних життєвих ситуацій. Одним із таких моментів став візит тренера з орієнтування до села, де живе родина. Разом вони шукали безпечні маршрути, визначали орієнтири та відпрацьовували повсякденні сценарії, з якими Олександр стикається щодня.
З часом він почав самостійно виходити з дому та впевненіше почуватися у знайомому просторі. Для людини, яка ще недавно місяцями не могла пересуватися без сторонньої допомоги, це стало важливою перемогою.
Реабілітація, яка допомагає не лише ветерану
У програмі Touch Point беруть участь і члени родини. Для Олександра це має особливе значення, адже весь шлях від поранення до сьогодні вони проходять разом із дружиною. Розалія не лише доглядала чоловіка під час лікування, а також вчилася разом із ним адаптуватися до нових обставин: як правильно супроводжувати людину з порушенням зору; як підтримувати, не позбавляючи самостійності; як справлятися зі стресом і втомою, які часто залишаються непомітними для оточення. Саме тому реабілітація стала підтримкою для всієї родини.
Олександр переконаний, що війна змінює життя не лише поранених військових, а й їхніх близьких. І допомога потрібна кожному, хто проходить цей шлях поруч.
Бути частиною суспільства
Після травми Олександр помітив, що багато людей із важкими пораненнями поступово зникають із суспільного життя: хтось соромиться змін у зовнішності, хтось боїться реакції оточення, а хтось просто не знає, як жити далі. Він добре розуміє ці почуття, адже сам переживав схожі емоції. Саме тому одним із найважливіших результатів участі в проєкті стало повернення впевненості виходити до людей.
Сьогодні Олександр знову виходить із дому, гуляє селом разом із дружиною та дедалі впевненіше почувається у знайомому просторі. Те, що після поранення здавалося неможливим, поступово стало частиною повсякденного життя.
Його історія нагадує: втрата зору змінює життя, але не ставить на ньому крапку. Після завершення лікування людина потребує не менше підтримки, ніж у лікарняній палаті. Адже повернення до повсякденного життя починається з простих речей — вийти на вулицю, самостійно знайти дорогу, знову відчути впевненість у власних силах.
Саме тому такою важливою є комплексна реабілітація. Завдяки проєкту Touch Point ветерани та їхні родини отримують не лише практичні навички, а й можливість повернути собі незалежність, відновити зв’язок із суспільством і повірити, що майбутнє існує навіть після найважчих втрат.
Про програму Touch Point
Проєкт Touch Point — Adaptation for Veterans Who Lost Their Sight створений для того, щоб незрячі ветерани не залишалися наодинці зі своєю травмою.
Програма включає:
- навчання самостійному пересуванню і орієнтації;
- розвиток цифрової грамотності та роботу з асистивними технологіями;
- фізичну реабілітацію;
- психологічне консультування;
- подальший супровід після повернення до громади.
Програма розроблена у партнерстві з ВООЗ, Blind Veterans (UK), ГО “Сучасний погляд”” та іншими українськими громадськими організаціями, Міністерством у справах ветеранів та Міністерством освіти і науки України.
Наразі 56 ветеранів уже успішно завершили курс.
Як підтримати проєкт Touch Point
Ви можете підтримати програму вже зараз:
- через пряму пожертву на платформі Альянсу громадського здоров’я:
https://donate.aph.org.ua/en/ - у будь-якій зручній валюті через GlobalGiving
- через альтернативні цифрові платіжні інструменти на платформі Endaoment (Touch Point);
- а також через інші фандрайзингові інструменти, що використовуються в межах кампанії.
Проєкт Touch Point допомагає людям, які втратили зір через війну, не залишатися сам на сам зі своїми труднощами та повернути впевненість у власних силах. Адже після найважчих випробувань людині потрібна не лише медична допомога, а й можливість знову бути незалежною, активною та відчувати себе частиною суспільства. Бо життя триває — і кожен заслуговує на шанс знайти в ньому нову опору.